Карл Орф − видатний німецький композитор ХХ століття, талановитий диригент, педагог, автор оригінальної системи музичного виховання дітей. Світову славу К.Орфу принесла кантата «Carminaburana» (Кáрміна бурана»), в якій автор реалізував власну ідею «синтезу мистецтв» − поетичного слова, музики, танцю та сценічної дії.
Головний герой першої опери − видатний німецький художник епохи Відродження Матіас Грюневальд. Його життя і творчість припадають на початок ХVІ століття − бурхливу епоху, пов’язану з Реформацією та селянськими війнами. Матіас залишає свого багатого покровителя-кардинала та приєднується до народу. Кардинал, який високо цінує талант художника, прагне переконати його не зраджувати своєму покликанню. Водночас, лідер повстанців не розуміє любов Матіаса до мистецтва. Головний герой стає свідком жахливих сцен: фанатичні католики спалюють на площі протестантські книги, а засліплений ненавистю натовп селян захоплює католицький храм та знищує прекрасні церковні полотна й скульптуру.
Пауль Хіндеміт – видатний німецький музикант універсального обдарування. Він проявив себе як композитор, диригент, альтист, педагог, теоретик, публіцист, музично-громадський діяч. Зарубіжна музикознавча наука називає його одним із «чотирьох китів», які заклали фундамент музичного мистецтва ХХ століття: це А.Шонберг, І.Стравінський, Б.Барток та П.Хіндеміт. Його називали «людиною-оркестром», адже П.Хіндеміт володів практично всіма інструментами симфонічного оркестру. Як теоретик нового музичного мислення, він розробив унікальну систему «розширеної тональності», яку протиставив атональності та додекафонії.
А.Онеггер – один із найяскравіших композиторів ХХ століття, музикант-громадянин із чіткою суспільною позицією, який звертався у своїй творчості до важливих проблем сьогодення. А.Онеггер відродив у Франції жанр ораторії і підняв на новий рівень значення симфонії. У творчості митця переконливо поєдналися традиції й новаторство, досягнення французької та німецької композиторських шкіл.
Кінець ХІХ − початок ХХ століття − важливий етап у розвитку музичної культури Франції. Це час розквіту різноманітних течій та напрямків, серед яких провідне місце зайняв пізній романтизм (традиції К.Сен-Санса, С.Франка, Г.Форе) та імпресіонізм (творчість К.Дебюссі та М.Равеля). Трагедія Першої світової війни, бурхливий розвиток промисловості та техніки у післявоєнні роки не могли не вплинути на формування ідейно-естетичних поглядів нового покоління французьких музикантів. Відбувається переоцінка цінностей минулого, виникає прагнення оновити традиційні жанри та форми, розпочинаються пошуки відповідних виразових засобів.
Альбан Берг – видатний австрійський композитор, яскравий представник «нововіденської школи» та музичного експресіонізму. В творчому доробку митця − опери «Воццек» та «Лулу», Концерт для скрипки з оркестром, «Лірична сюїта» для струнного квартету, Камерний концерт для фортепіано, скрипки й 13 духових, пісні для голосу та фортепіано.
Початок ХХ століття позначений великими змінами в житті мільйонів людей, гострими економічними та політичними кризами, небаченими жертвами Першої світової війни. Відбувається перегляд попередніх цінностей: з'являється песимізм, скепсис, зневіра в суспільний прогрес. Відповіді на болючі питання шукають поза межами об’єктивної реальності. Звідси − захоплення ідеалістичною філософією А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, Г.Фройда, великий інтерес до внутрішніх процесів людської психіки та підсвідомості.
Симфонічна творчість П.Чайковського – безцінний внесок у скарбницю російської та світової музичної культури. Високий ідейний зміст, багатство і різноманітність образів, яскраво національний колорит, блискуча професійна майстерність – всі ці риси притаманні його музиці. Як один з найбільших симфоністів, П.Чайковський звертався до цього жанру протягом всього життя, починаючи з увертюри «Гроза» (1864 рік) і закінчуючи Шостою симфонією (1893 рік). З одного боку, симфонічні твори композитора – це своєрідний «ліричний щоденник», сфера його особистих думок та переживань. З іншого боку, творчість П.Чайковського доступна і зрозуміла широкому колу любителів музичного мистецтва.
Значним внеском у скарбницю музичного мистецтва стала симфонічна сюїта «Шехаразада» М.Римського-Корсакова. Це програмний твір, створений за мотивами збірки арабських казок під назвою «Тисяча і одна ніч». Ось коротка літературна програма симфонічної сюїти: «Султан Шахріяр, впевнений у зрадливості жінок, вирішив їх страчувати після першої шлюбної ночі. Але Шехеразада врятувала собі життя тим, що розповідала йому казки. Вона завжди закінчувала їх на найцікавішому місці. Прагнучи дізнатися продовження історії, султан відкладав страту і, врешті-решт, відмовився від покарання. Чимало цікавого розповіла йому Шехеразада, вплітаючи історію в історію, а казку в казку».
У творчому доробку М.Римського-Корсакова опера «Садко» займає особливе місце. Через тридцять років після написання однойменної програмної симфонічної картини композитор знову повернувся до цієї теми. За словами В.Стасова – ідеолога й духовного наставника «кучкістів», «Садко» повністю відповідає художнім уподобанням композитора. Адже сюжет пов'язаний з далеким історичним минулим – образом древнього міста Новгород, яскраво змальовує казково-фантастичний світ, картини природи. Опера М.Римського-Корсакова, поряд з «Русланом і Людмилою» М.Глінки та «Князем Ігорем» О.Бородіна є найвидатнішим явищем російського епічного музичного театру.
