М.Римський-Корсаков. Опера «Садко» (1896)
У творчому доробку М.Римського-Корсакова опера «Садко» займає особливе місце. Через тридцять років після написання однойменної програмної симфонічної картини композитор знову повернувся до цієї теми. За словами В.Стасова – ідеолога й духовного наставника «кучкістів», «Садко» повністю відповідає художнім уподобанням композитора. Адже сюжет пов'язаний з далеким історичним минулим – образом древнього міста Новгород, яскраво змальовує казково-фантастичний світ, картини природи. Опера М.Римського-Корсакова, поряд з «Русланом і Людмилою» М.Глінки та «Князем Ігорем» О.Бородіна є найвидатнішим явищем російського епічного музичного театру.
За жанром «Садко» – опера-билина. Як у древньоруських піснеспівах про подвиги богатирів, в опері М.Римського-Корсакова переважає розповідність, неспішний розвиток подій, принцип контрастного співставлення картин і епізодів. У цьому творі органічно поєднується реальність і фантастика. Вплив російського епосу проявився як в тексті лібрето, так і музичній мові опери. В основі твору лежать різні варіанти новгородської билини «Садко – багатий гість» (наприклад, зі збірки Кірші Данилова). Образ Волхови зустрічаємо в російській народній казці «Морський цар і Василиса Премудра» (збірка О.Афанасьєва).
Головний герой опери – бідний новгородський гусляр. Він мріє про подорожі в далекі краї не тільки щоб пізнати життя й культуру інших народів, а й прославити свою батьківщину. Натхненним співом і грою Садко полонить серце Волхови – доньки Морського царя. За сприяння Волхови він ловить золотих рибок, виграє заклад у багатих новгородських купців, споряджає кораблі і здійснює мандрівку. Своїм винятковим талантом гусляр зачаровує морське царство та повертається додому, щоб прославляти не «чуд морських», а рідний край. Садко – це богатир духу, справжній «російський Орфей», символ високого мистецтва.
Серед головних героїв опери привертає увагу поетичний образ Морської царівни. З одного боку, це казково-фантастичний персонаж, а з іншого – Волхові притаманні людські риси. Врешті-решт, донька Морського царя повертається в лоно природи і стає річкою, що єднає Новгород з морем. А її перевтілення сприяє розквіту міста. Садко і Волхова – це не особистості зі складними, суперечливими переживаннями, а узагальнені типи, доля яких визначена наперед.
Ідея опери патріотична: композитор оспівує древній Новгород, «вільне місто», що зберегло пам'ять про високі демократичні традиції, символ духовної величі й могутності батьківщини. З іншого боку, М.Римський-Корсаков утверджує думку про виняткову роль мистецтва в житті людини. Ця ідея отримала назву – «орфізм».
Драматургія опери побудована за принципом контрастного співставлення картин реальності й фантастики: характеристика життя та побуту древнього Новгороду чергується з образами чарівного морського царства. Перші чотири картини розповідають про збагачення Садко, а наступні три описують його мандри. Переважають завершені музичні номери – сольні, ансамблеві, хорові, оркестрові. Деякі з них композитор об’єднує в розгорнуті сцени з наскрізним розвитком. Особливо важлива роль пісні як головного засобу музичної характеристики героїв.
«Садко» – справжня «енциклопедія» музично-поетичного фольклору: тут билинні наспіви і протяжна пісня, плач-голосіння і танцювальні награвання, духовні піснеспіви і ліричний романс. Як зазначав сам композитор, він використав цитати з народного епосу. Серед виразових засобів звертають на себе увагу трихордові поспівки, діатоніка, плавний поступеневих рух довгими тривалостями у розмірах 3/2, 6/4, 11/4; ладова перемінність, використання натурального мінору, плагальність, унісони чи гармонізація тризвуками, варіантно-варіаційний принцип розвитку, імітація тембру гуслів (струнні й арфа). Опора на давні пласти народної творчості визначила яскраво національний характер музики опери-билини.
Не менш переконливо змальований казково-фантастичний світ природи, таємничого морського царства, могутньої водяної стихії. Музика композитора вражає картинністю, поетичністю, високою майстерністю звукопису. Серед виразових засобів звертає на себе увагу інструментальний тип мелодики, хроматизми, особливе багатство ладово-гармонічної мови: гама тон-півтон, терцієве співставлення акордів, зменшені і збільшені (цілотонові) лади, септ- та нонакорди, збільшені тризвуки. Оркестровка композитора – шедевр тембрового мистецтва.
Важлива роль в опері належить лейтмотивам. Серед найважливіших – лейттема древнього Новгороду, тема кохання, близько 20 тем, що характеризують світ фантастики. Через весь твір проходить лейттема моря – провідний музичний образ опери.
Вперше лейттема моря з'являється у невеликому оркестровому вступі. Її інтонаційним «зерном» є коротка тризвучна поспівка (g-es-d), яка багаторазово повторюється у прямому чи зворотному русі рівними тривалостями – четвертними й вісімками. Така мелодична фігурація нагадує морську хвилю. Співставлення тризвуків (І–VІ) та альтерованих гармоній створюють відчуття переливів барв на поверхні води.
І картина опери відбувається у хоромах новгородської знаті. Хор «Будет красен день в половину дня» змальовує пихатих купців, які весело бенкетують та вихваляються своїм багатством і богатирською силою. Звертає на себе увагу десятискладова будова вірша (5+5), типова для давніх зразків фольклору, зокрема билин. А серед музичних виразових засобів – трихордові поспівки, чіткий «рубаний» ритм, масивні унісони чоловічих голосів на ff.
Речитатив Садка «Кабы была у меня золота казна» – перша характеристика головного героя. Це виразна декламація в дусі билинної оповіді, побудована на трихордових інтонаціях. Поступово музика стає більш емоційною, схвильованою, адже гусляр розкриває потаємну мрію – прославити рідне місто. І у кульмінації з’являється лейттема древнього Новгороду – заклична фанфара труби, а також відголоски теми моря. Безпосереднім продовженням речитативу є арія Садка «Пробегали б мои бусы-корабли». На фоні м’якого «погойдування» струнних звучить світла наспівна мелодія, сповнена щирості і душевного тепла.
Це поетичне «видіння» героя викликає незадоволення купців, які остерігаються впливу Садка на бідних новгородців. Таким чином композитор показує соціальне розшарування серед жителів міста. У сатиричній пісні «Про дурня» скоморохи Дуда і Сопель насміхаються над Садком. Глумливо-поважний заспів змінюється веселим танцювальним приспівом з дотепною скоромовкою.
ІІ картина відбувається на березі Ільмень-озера. Багаті купці вигнали Садка з бенкету і у пісні «Ой ты, темная дубравушка» він виливає свою тугу природі. Широка кантилена, плавний ритм, ладовий паралелізм (G-dur–e-moll), плагальність гармоній – все це нагадує російську протяжну пісню. Садко акомпанує собі на гуслях, тембр яких композитор імітує за допомогою «переборів» арфи і фортепіано. А відголоски речитативу з першої картини у скрипок сприймаються як «нав’язлива думка», що полонила душу героя.
Природа відгукується на спів гусляра. Сцена появи лебедів та їх перетворення – одна з найяскравіших казково-фантастичних сторінок опери. З глибоких басів піднімається вгору гама тон-півтон, пов’язана з образом Морського царя. Відчуття таємничості створюють відповідні ладово-гармонічні та оркестрові засоби. Так лейттема лебедів супроводжується рівномірною пульсацією акордів – мажорних тризвуків терцієвого співвідношення (H-D-Fis). Зустрічаються елементи звукозображальності, як-от форшлаги, що імітують пташині голоси. Особливо зачаровує момент, коли лебеді роблять помах крилами і перетворюються на вродливих дівчат. Співставлення двох нонакордів на відстані тритону, тремолюючи фігурації струнних і дерев'яних, арпеджовані переливи арф – вся ця звукова розкіш передає збурений плескіт хвиль, струменистість бризок води, що виблискують срібним сяйвом у місячну ніч. Сцену доповнюють колоратури Волхови з опорою на гармонію збільшеного тризвуку, які звучать на фоні жіночого хору. Спочатку донька Морського царя постає як казково-фантастичне створіння, проте в наступній сцені проявляються її людські риси – щирість, теплота, ліризм.
Сцена Волхови і Садка оригінальна тим, що героями керує не пристрасть, як в традиційній романтичній опері, а відчуття краси навколишнього світу й мистецтва. Вже перша фраза Волхови «Долетела песня твоя до глубокого дна Ильмень-озера» пояснює, що зворушило доньку Морського царя. Це широка, наспівна мелодія в дусі ліричного романсу, яка стане темою кохання героїв. Її доповнює лейтмотив сестер Волхови, побудований на звуках зменшеного септакорду та лейттема лебедів. Щоб звеселити Волхову, на її прохання Садко заспівує пісню «Заиграйте, мои гусельки», що нагадує жваві танцювальні народні мелодії. Ліричною кульмінацією сцени є дует «Светят росою медвяною косы твои». Музика передає стан замилування, зачарованості, мрійливого споглядання. На фоні прозорих фігурацій струнних звучить ніжна, спокійна, наспівна мелодія в плавному вальсовому ритмі. Голоси гармонійно доповнюють один одного, а тема кохання органічно «вплітається» в музичну тканину (на слова «Полонили душу мне песни звонкии твои»).
Останній розділ сцени – розповідь Волхови про себе, сестер, батька та морське царство. Коли дівчина дарує коханому золотих рибок в оркестрі звучить грайлива тема з форшлагами, що ілюструє її слова. Ще один лейтмотив опери – гіпнотично-заворожуюче заклинання Волхови «Закинешь сеть, поймаешь их, богат ты будешь и счастлив». Повторення та секвенціювання короткої закличної поспівки сприймається як магічний обряд.
Морський цар кличе доньок додому. Його колоритна пісня «Месяц – золотые рожки» привертає увагу дуже низьким тембром чоловічого голосу (бас), використанням гами тон-півтон, тремолюючим оркестровим фоном. У зворотному порядку знову проходять знайомі теми – дівчата перетворюються на лебедів і спускаються на дно…
Невелика за масштабами ІІІ картина опери змальовує дружину головного героя – Любаву, яка тужить, очікуючи повернення чоловіка. Вона не розуміє прагнень Садка та його дивної поведінки. Та й сам гусляр сприймає свою зустріч з Морською царівною як сон…
ІV картина відбувається на новгородській пристані. М.Римський-Корсаков яскраво описує життя та побут великого середньовічного міста. Перед нами проходять представники різних соціальних груп: багаті купці і новгородська біднота, воїни-дружинники і каліки-перехожі, мореплавці і музиканти, чоловіки і жінки, волхви та гості з інших країв.
Картина розпочинається масовою сценою, що свідчить про високу майстерність композитора-драматурга. Рухлива танцювальна тема хору «Посмотрите вы, люди вольные» сприймається як колективний музичний портрет жителів міста. Вона виконує роль рефрену й чергується з колоритними епізодами: це – духовний спів калік-перехожих «Про Правду і Кривду», весела безтурботна скоморошина Дуди і Сопеля «Про хмеля ярого»; урочиста билина гусляра Нежати «Про Волхву Всеславьевича». Як у фільмі, епізоди швидко змінюють один одного з чергуванням загальної панорами дії та окремих «кадрів» крупного плану. А в репризі М.Римський-Корсаков контрапунктично поєднує різні теми і цим передає «ритм життя» древнього Новгороду.
Важлива роль у драматургії опери належить сцені ловлі рибок та перетворення їх у золото. Садко кидає виклик новгородським купцям та виграє заклад. З глибини озера (за сценою) чути голос Волхови, яка повторює тему заклинання. Хор «Чудо чудное, диво дивное» передає здивування людей, що стали свідками незвичайної події. Звучить тема золотих рибок. І, нарешті, весь народ радісно й урочисто славить Садка, а Дуда і Сопель насміхаються над багачами, які втратили все своє майно. У другому розділі сцени знову повторюється вищезгаданий музичний матеріал. Тільки замість теми золотих рибок звучить шедевр композиторської звукописі – музика, що ілюструє перетворення рибок у золото. Її вінчає героїчна фанфара на темі древнього Новгороду. Хор в ІV картині виконує функцію як в античному театрі: він не стільки бере участь у сценічній дії, скільки описує хід подій та дає їм оцінку.
Серед найпопулярніших номерів опери «Садко» – три пісні іноземних гостей. Кожен розповідає про свій рідний край та запрошує головного героя відвідати, відповідно, Скандинавію, Індію та Італію. Незважаючи на те, що пісні різні за характером та мають власний національний колорит, всіх їх об’єднує образ моря.
Пісня Варяжського гостя «О скалы грозные клубятся с ревом волны» змальовує мужнього, сурового воїна-вікінга, який стоїть на скалі і спостерігає грізний прибій холодного північного моря. Композитор ілюструє це за допомогою похмурих акордів у дорійському ре-мінорі, висхідних і низхідних тирад струнних, тривожного тремоло оркестру. Вокальна партія низького чоловічого голосу (бас) поєднує наспівні і декламаційні інтонації.
Пісня Індійського гостя «Не счесть алмазов в каменных песчерах, не счесть жемчужин в море полуденном» (тенор) – світла, спокійна, мрійлива. На фоні м’якого «погойдування» струнних, колоритних ладово-гармонічних барв (співставлення мажоро-мінору, альтеровані акорди) звучить вишукана хроматизована мелодія – своєрідний «натяк» на орієнтальну музику Сходу. В уяві постає безмежна гладь тихого, теплого південного моря.
Пісня Веденецького гостя «Город прекрасный, город счастливый» (баритон) – це розповідь про італійську Венецію – місто на воді. Особливо привертає увагу другий розділ пісні, сповнений безпечної радості й вишуканої грації. На фоні хвилеподібних фігурацій оркестру, що змальовують легкий бриз, звучить танцювальна мелодія в ритмі вальсу. Три пісні іноземних гостей «розцвічують» та збагачують музику опери новими барвами.
Фінал ІV картини – ще одна масова сцена за участі солістів, хору і оркестру. Вона написана у формі варіацій на популярну російську народну пісню «Высота ли, высота поднебесная». Це енергійна, життєстверджуюча мелодія, побудована на трихордових інтонаціях в чіткому маршовому ритмі. Якщо тему заспівує Садко соло, то з кожним новим проведенням підключаються нові голоси, ущільнюється фактура, наростає динаміка. Музика передає піднесення, радість, ентузіазм народу, що проводжає свого улюбленця в далеку подорож. І тільки голосіння Любави за чоловіком відтіняє загальний апофеоз.
V картина відкриває другу половину опери. У невеликому оркестровому вступі знову звучить тема моря, яку змінює хор на темі фіналу попередньої картини. Тільки тепер його характер стриманий, сумний: на морі штиль і корабель Садка не може повернутись додому. Головний герой усвідомлює, що необхідно заплатити данину Морському цареві. Пісня Садка «Ты прости. дружинушка, подначальная» сповнена тихого смутку. Трихордові інтонації пов'язують її з іншими музичними номерами опери. Ще одним яскравим прикладом звукописі М.Римського-Корсакова є симфонічний антракт між V і VІ картинами: Садко пірнає у воду та спускається на дно.
VІ картина змальовує свято царства морського. Характеризуючи казково-фантастичний світ, композитор демонструє невичерпну фантазію. В центрі картини – Величальна пісня Садка «Синее море – грозно, широко». Вона складається з поважного, урочистого, епічного заспіву і життєрадісного, веселого, танцювального приспіву «Славен, грозен царь Морской со царицей Водяницей. со царевной молодой, Волховой».
Звертає на себе увагу грандіозна сцена бенкетування на дні морському, що переростає у грізну бурю. Вона розпочинається грайливим інструментальним награванням та веселим звучанням приспіву Величальної пісні Садка. Проте, коли до бенкетуючих приєднується Морський цар зі своєю свитою, музика поступово драматизується. Підключаються нові голоси, ускладнюється гармонія і фактура, наростає динаміка. Грізні фанфари мідних духових – труб і тромбонів – проводять тему Морського царя. Це справжня катастрофа для кораблів, що потопають та йдуть на дно.
Кульмінацією сцени є поява Старчища – святого покровителя древнього Новгороду. Він вибиває палицю з рук Морського царя і вакханалія припиняється. Старчище наказує Садку повертатися додому та славити свій народ, а Волхові перетворитися на річку. Могутньо, урочисто звучить хорал мідних духових. Його продовжує речитатив старця «Ой не впору расплясался грозен царь Морской». В основі цієї стриманої, поважної теми – мелодія з церковного «Обіходу». Плавний поступеневий рух довгими тривалостями, плагальність гармоній, хоральний виклад – ось основні виразові засоби музики.
VІІ картина розпочинається оркестровим вступом, який змальовує морський політ Садка й Волхови на дельфінах-касатках. В його основі – лірична тема дуету з другої картини «Светят росою». Тільки тепер вона нагадує героїчну фанфару у виконанні струнних, а згодом – труб і тромбонів. Бурхливі фігурації на темі моря та широка експресивна тема кохання доповнюють музичний образ.
Колискова Волхови «Сон по бережку ходил» привертає увагу своєю поетичністю, щирістю, ліризмом. Побудована на лейттемі лебедів, вона нагадує протяжну народну пісню. Композитор досягає цього завдяки новій гармонізації мелодії з використанням плагальності. Людські риси Морської царівни проявляються найвиразніше саме в колисковій. І тільки приспів «Баю-бай» з елементами цілотоновості нагадує про казково-фантастичну сутність героїні. Тому її повергнення в лоно природи сприймається як закономірність. Безпосереднім продовженням пісні є сцена перетворення Волхови на річку. Це акт самопожертви, що обіцяє процвітання древньому Новгороду. Адже безпосередній зв'язок з морем дозволить пожвавити торгівлю з іншими землями та примножити багатства й славу середньовічного міста.
Фінал опери – ще одна монументальна масова сцена за участі солістів, хору та оркестру. Народ радо вітає повернення Садка та його товаришів. Особливо щаслива Любава, яка обіймає свого чоловіка. У заключному номері всі величають святого покровителя Новгороду «Слава Старчищу». Заспівує гусляр Нежата, поступово приєднуються інші герої та народ. Музика вражає своєю величністю, урочистістю, святковістю. Це справжній апофеоз твору – гімн-славлення батьківщини.
Опера «Садко» М.Римського-Корсакова – видатна пам’ятка російського музичного мистецтва.
| 
