О.Бородін. Симфонія №2 «Богатирська» (1876) сі мінор.

Симфонічна творчість О.Бородіна − вагомий внесок у скарбницю російського музичного мистецтва. Композитор є автором трьох симфоній (Третя симфонія залишилась незакінченою) та симфонічної картини «В Середній Азії». Попри невелику кількість творів, вони приваблюють глибоким змістом, багатством образів, яскраво національним колоритом. О.Бородін виступає справжнім майстром у використанні виразових засобів оркестру. Продовжуючи традиції народно-жанрового симфонізму М.Глінки, він став одним з основоположників російської класичної симфонії.

Центральне місце в творчому доробку митця займає Друга симфонія. Це монументальне епічне полотно,  що розповідає про героїчне минуле рідного народу, змальовує барвисті картини його життя та побуту, переконливо розкриває російський національний характер. Не випадково, відомий музичний критик та ідеолог «Могучої кучки» В.Стасов назвав симфонію «богатирською». Він, водночас, визначив програмний зміст кожної з чотирьох частин: І частина − героїко-епічне сонатне Allegro − з’їзд руських богатирів; ІІ частина − нестримне, динамічне Скерцо в тричастинній формі − своєрідні богатирські ігрища й змагання; ІІІ частина − лірико-епічне Andante в сонатній формі − розповідь легендарного співця Бояна про славні подвиги захисників рідної землі; ІV частина − народно-жанровий Фінал у формі сонатного Allegro − картина богатирського бенкету, радісного велелюдного свята. Через весь твір «червоною ниткою» проходить патріотична ідея любові до батьківщини та прославлення богатирської могутності народу.

Образний зміст та музична мова симфонії мають багато спільного з оперою «Князь Ігор», адже над цими творами О.Бородін працював одночасно. Друга симфонія була вперше виконана у 1877 році в концерті петербурзького відділення Російського музичного товариства під керівництвом диригента Е.Направника.

Головна партія І частини (сі мінор) змальовує образ нездоланної богатирської сили, мужності й величі. Це провідна музична думка всього твору. Тема складається з двох елементів: 1) могутні октавні унісони струнних, що сприймаються як заклик витязя; 2) активні танцювальні акорди дерев'яних − як відповідь богатирського війська. Звертає на себе увагу використання трихордових поспівок із неодноразовим поверненням тоніки (ефект «втоптування» звуку); своєрідність ладової будови; багатоплановість фактури, що створює архаїчний, суровий колорит. Уже в межах головної партії богатирський образ показаний в процесі розвитку. Перший елемент теми звучить у ритмічному збільшенні (аугментації): замість вісімок з'являються акцентовані четверні ноти. Таким чином, композитор ще більше підкреслює героїчний характер музики.

Побічна партія (Ре мажор) − яскравий приклад світлої, об’єктивної лірики О.Бородіна. У віолончелей звучить наспівна, ніжна тема в плавному, рухливому ритмі. Вона нагадує народні хороводні мелодії. Поступово тема «розцвітає» й натхненно звучить у скрипок. Незважаючи на контраст, побічна партія доповнює головну, тільки розкриває образ народу з іншого боку: передає його щирість, доброзичливість, оспівує красу життя. Не випадково, вона також побудована на трихордових поспівках. Заключна партія є своєрідним синтезом двох тем експозиції з поверненням основного «богатирського образу» симфонії.

В розробці центральне місце займає «епізод скачки». На фоні чіткої ритмічної пульсації з'являються енергійні закличні поспівки, що поєднали інтонації головної та побічної партій. Використовуючи як мотивний, так і варіантно-варіаційний принципи розвитку, композитор чергує барвисті «декорації» контрастних картин. Нестримний рух «підхоплює» й побічну партію, яка експресивно звучить у струнних. Могутнє наростання приводить до першої кульмінації частини − початку репризи.

Головна партія в репризі − новий етап у становленні основного «богатирського образу». Вона викладена половинними нотами на fff в більш масивній фактурі. Динамізована й побічна партія: її лірична тема з'являється в пасторальному тембрі гобоя, що викликає асоціації з ідилічною картиною природи.

В драматургії І частини важливе місце займає кода. Знову звучить ритм «скачки» та потужні фанфари мідних, що нагадують дзвін. Нове динамічне наростання приводить до головної кульмінації: «богатирська тема» постає у весь свій ріст. Це її наймогутніше, найбільш грандіозне звучання цілими нотами у виконанні всього оркестру за участі литавр.             

ІІ частина − Скерцо (Фа мажор) − написана в тричастинній формі, крайні розділи якої − сонатна форма без розробки: А (г.п, п.п.+ г.п., п.п.) − В (тріо) − А (реприза).

Головна партія − легка, скерцозна, політна. На фоні остинатного ритмічного пульсу валторн, з'являються активні висхідні мотиви струнних pizzicato. А їм у відповідь − грайливі репліки дерев'яних духових. Побічна партія − більш напружена, поривчаста, жорстка. Звертає на себе увагу синкопований ритм та експресивні акорди із затриманням звуків, що надає темі східного колориту. Перший розділ змальовує радісний запал учасників «богатирських змагань» і звучить на одному диханні в темпі Presto.

Тріо різко контрастує попередній музиці: це плавний, повільний, ліричний танець. На фоні барвистих гармоній та витриманого органного пункту в басу, з'являється вишукана, наспівна мелодія у гобоя. З одного боку, вона нагадує імпровізаційні награвання інструментів Сходу, а з іншого − інтонаційно пов’язана з побічною партією І частини. Композитор розвиває тему за принципом «глінкінських варіацій» і вона звучить то експресивно, пристрасно у скрипок, то строго, поважно в унісонах струнних басів.

ІІІ частину − Andante (Ре бемоль мажор) відкриває невеликий вступ: на фоні прозорих переборів арфи, що нагадують звучання гуслів, з'являється коротка тема-зачин кларнету. Перед нами постає образ древньоруського Бояна, яких розпочинає свою неспішну розповідь.

Головна партія − стримана, наспівна лірико-епічна тема, що нагадує старовинні билини. Вона звучить у валторни, а згодом − у дерев'яних духових. Трихордові поспівки, ладова перемінність, плагальність гармоній, змінний метр надають темі національного колориту. Світлий, спокійний плин розповіді змінюється, коли в басах з'являється похмурий мотив-зв’язка з  напруженою інтонацією зменшеної кварти.

Побічна партія сприймається як щира скарга, схвильований голос дівчат, які тужать в полоні злого чаклуна й очікують визволення. Імітаційні переклички дерев'яних духових звучать на фоні тривожного тремоло струнних. Драматизм музики поступово зростає.

Розробка побудована на активному мотивно-секвенційному розвитку нової теми (епізоду) та мотиву-зв’язки. Грізно й жорстко її виголошують тромбони. Музика змальовує складні випробовування та перешкоди, які доводиться долати богатирям. Реприза ІІІ частини динамізована. Могутньо й велично на ff звучить головна партія у струнних на фоні повнозвучних фігурацій оркестру. Вона викликає асоціації з широкою, теплою, повноводною рікою (як Волга). Композитор підкреслює, що труднощі й негаразди − скороминучі, а краса життя − вічна. Радісний, піднесений характер музики «розчиняє» й тривогу побічної партії. Наприкінці ж частини знову повторюється початковий заспів кларнету і арф.

Без перерви (attacca) розпочинається Фінал симфонії. У вступі на фоні органного пункту та синкопованого ритму звучать жваві танцювальні поспівки струнних та посвисти флейт. Вони нагадують гру народного інструментального ансамблю та викликають асоціації з мистецтвом скоморохів − обов’язкових учасників народного свята.

Головна партія ІV частини (Allegro, Сі мажор) − грузна, масивна і, водночас, енергійна, рухлива. Це хвацький, запальний богатирський танець. Трихордові поспівки, гнучка несиметрична ритміка, своєрідна гармонізація, активний варіантно-варіаційний розвиток пов'язують її з іншими «російськими» темами симфонії. В середньому розділі головної партії з'являється виразний підголосок у гобоя, який у розробці трансформується в грізний «клич» мідних.

Побічна партія (Ре мажор) − світла, плавна, наспівна тема, близька до народних хороводних мелодій. Вона почергово проходить у різних інструментів (кларнет, дерев'яні духові, «хор» струнних) та збагачується завдяки варіаційним змінам. Звертають на себе увагу струнні pizzicato, що майстерно імітують звучання гуслів, бубнів та балалайок.

У розробці «мотив гобоя» постає в новому «світлі». Могутні й грізні унісони трьох тромбонів і туби нагадують «богатирський образ» І частини. Згодом їх змінює побічна партія та нова танцювальна тема, що розкриває безмежну радість й торжество учасників бенкету. Власне, вона й завершує всю симфонію, утверджуючи основну ідею прославлення сили й величі рідного народу в коді.