М.Римський-Корсаков. Симфонічна сюїта «Шехеразада»
Значним внеском у скарбницю музичного мистецтва стала симфонічна сюїта «Шехаразада» М.Римського-Корсакова. Це програмний твір, створений за мотивами збірки арабських казок під назвою «Тисяча і одна ніч». Ось коротка літературна програма симфонічної сюїти: «Султан Шахріяр, впевнений у зрадливості жінок, вирішив їх страчувати після першої шлюбної ночі. Але Шехеразада врятувала собі життя тим, що розповідала йому казки. Вона завжди закінчувала їх на найцікавішому місці. Прагнучи дізнатися продовження історії, султан відкладав страту і, врешті-решт, відмовився від покарання. Чимало цікавого розповіла йому Шехеразада, вплітаючи історію в історію, а казку в казку».
Збірка «Тисяча і одна ніч», як видатна пам’ятка світової літератури дала поштовх творчій фантазії композитора. В музиці симфонічної сюїти яскраво змальовані образи Сходу, поетичні картини природи, жанрово-побутові сцени. Також – казково-фантастичний світ, захоплюючі пригоди героїв, які долають різні перешкоди. Епічна широта і велич, світлий, життєстверджуючий дух, щира натхненна лірика, то ніжна, мрійлива, то пристрасна, експресивна – ось образний зміст музики «Шехеразади», яка належить до картинно-епічного типу симфонізму.
Симфонічна сюїта побудована за принципом контрастного співставлення картин і епізодів. Вона складається з чотирьох частин, що мають програмні назви (згодом, щоб не обмежувати уяву слухачів, композитор їх зняв): Іч. – «Море і Синдбадів корабель»; ІІч. – «Розповідь Календера-царевича»; ІІІч. – «Царевич і царівна»; ІVч. – «Свято в Багдаді. Корабель, що розбивається об скелі».
Водночас, «Шехеразада» – не просто симфонічна сюїта. Це справжня програмна симфонія, де перша частина виконує роль сонатного allegro; друга – скерцо; третя – повільна; четверта – фінал. Симфонізм мислення М.Римського-Корсакова проявився у використанні лейттем, зокрема Шахріяра і Шехеразади, які неодноразово звучать протягом всього твору. Між окремими темами існують інтонаційні зв’язки. Фінал виступає підсумком твору, а тому там з’являється тематизм попередніх частин. Все це сприяє цілісності композиції, коли калейдоскопічне чергування музичних картин і епізодів вкладається у чітку класичну форму.
Симфонічна сюїта привертає увагу мелодичною щедрістю і красою – музика «Шехеразади» легко сприймається широкою слухацькою аудиторією. Серед виразових засобів важлива роль належить ритму, то вибагливо-імпровізаційному, то чіткому, маршовому чи танцювальному. Барвиста ладогармонічна мова твору спирається на досягнення пізньоромантичної гармонії. Як незрівняний знавець оркестру, М.Римський-Корсаков поєднує різні групи інструментів, демонструє їх темброві можливості у численних соло. Партитура «Шехеразади» – шедевр оркестрового письма.
Симфонічна сюїта розпочинається розгорнутим вступом, що виконує функцію прологу і є першою характеристикою головних героїв. Тема Шахріяра змальовує жорстокого, владного, могутнього володаря, який розпоряджається долею своїх підданих. Грізні унісони оркестру за участю мідних на ff, енергійний ритм, напружена трель, що передає роздратування, незграбні мелодичні ходи з використанням четвертого підвищеного ступеня – весь комплекс виразових засобів допомагає створити яскравий музичний «портрет» султана.
Друга тема вступу – тема казки. Хоральні акорди дерев'яних духових на pp викликають асоціації з початком увертюри «Сон в літню ніч» Ф.Мендельсона. Незважаючи на гострий контраст, тема казки інтонаційно та гармонічно споріднена з темою Шахріяра, що свідчить про симфонізм мислення М.Римського-Корсакова.
Третя тема змальовує поетичний образ Шехеразади. Це ніжна, мрійлива мелодія, яку виконує солююча скрипка на фоні прозорого акомпанементу арфи. Звертає на себе увагу плавний поступеневий рух з оспівуванням звуків у тріольному ритмі, що нагадує східні орнаментальні награвання, а також – дорійський ладовий колорит.
І частина («Море і Синдбадів корабель») написана в сонатній формі без розробки. Головна партія – тема моря – яскравий приклад звукопису композитора. На фоні хвилеподібних фігурацій віолончелей звучить широка, велична мелодія у струнних, яка передає дихання могутньої морської стихії. В її основі лежить тема Шахріяра, видозмінена завдяки плавному ритму, мажорному ладу, густій насиченій фактурі. Тема моря отримує активний мотивно-секвенційний розвиток з чергуванням альтерованих гармоній, що передають гру барв на поверхні води.
Побічна партія – тема Синдбадового кораблика – розпочинається тихими висхідними акордами дерев'яних духових. Їх змінює початкова поспівка теми Шахріяра у валторни, якій почергово відповідають заколисуючі награвання флейти, гобоя, кларнета. Пасторальні тембри, прозора фактура, приглушена динаміка допомагають передати стан мрійливого споглядання, замилування красою морського пейзажу. В уяві постає маленький кораблик, що плавно погойдується на хвилях.
Заключна партія – тема вітерця – побудована на основі лейттеми Шехеразади. Тільки тепер її характер схвильований, а згодом – бурхливий і драматичний. Хвилеподібні мелодичні фігурації солюючої скрипки змінюються експресивними пасажами струнних і дерев'яних. Поступово динаміка зростає і у кульмінації грізно й велично звучить тема моря (вона ж – тема Шахріяра). В репризі композитор повторює попередній музичний матеріал з невеликими змінами. Перша частина закінчується невеликою кодою, в якій спокійно звучить тема Синдбадового кораблика.
ІІ частина («Розповідь Календера-царевича») написана в складній тричастинній формі, де крайні розділи є варіаціями на тему Календера, а середній – казково-фантастичний марш. Вона розпочинається темою Шехеразади, яка немов передає «нитку» розповіді іншому герою, що викликає ефект «казки в казці».
Тема Календера інтонаційно і ритмічно споріднена з темою Шехеразади. Проте характер музики більш строгий, поважний, неспішний. На фоні витриманої квінти контрабасів з сурдинами звучить виразна мелодія в матовому тембрі фагота. Наприкінці теми з’являється короткий мотив, що немов ілюструє реакцію зацікавлених слухачів. Кожна варіація – нова сторінка розповіді про захоплюючі пригоди героїв арабських казок. М.Римський-Корсаков використовує форму «глінкінських варіацій»: зберігаючи інтонаційно-ритмічні особливості теми, він оновлює тембри, фактуру, динаміку. Жалібне звучання гобоя на фоні арфи в першій варіації змінюється грайливим танцем, що виконують скрипки у другій варіації. Тривожно і драматично звучить третя варіація за участі стакато дерев'яних духових, підтриманих гострими акордами оркестру. Цьому ж сприяє прискорення темпу та наростання динаміки. Зростає й роль «мотиву слухачів», який перетворюється на вільну імпровізацію речитативно-декламаційного характеру. На межі ж форми звучить виразна каденція гобоя.
Середній розділ другої частини поєднує риси скерцо і маршу. Це розповідь про зустріч з дивакуватими створіннями (птах Рухх, циклопи). На своєму шляху герої долають всі труднощі і випробовування. Войовничі фанфари труб і тромбонів на мотиві теми Шахріяра змінює енергійний, блискучий казково-фантастичний марш в традиціях глінкінського «Маршу Чорномора» з опери «Руслан і Людмила». Звертають на себе увагу гострі контрасти тембрів (переклички оркестрових груп), динаміки (ff–p), тонально-гармонічні ефекти (співставлення A-dur і Es-dur). Оркестр у М.Римського-Корсакова звучить – то легко, прозоро, то могутньо, потужно, але завжди яскраво і переконливо.
Каденція фагота на «мотиві слухачів» з теми Календара підготовлює динамізовану репризу другої частини. В репризі композитор продовжує демонструвати невичерпну фантазію варіаційного оновлення музики.
ІІІ частина («Царевич і Царівна») написана в сонатній формі без розробки. Це два «музичні портрети», різні за характером. Тема Царевича (головна партія) – своєрідна любовна пісня, «східна» серенада, сповнена щирого тепла, ніжності, спокою. Це лірична мелодія, яку виконують скрипки, згодом – віолончелі. Окремі елементи теми, як от ладова перемінність, ритмічна вибагливість, варіантно-варіаційний принцип розвитку, виконання рубато, пов'язують тему з образами Сходу. А віртуозні пасажі дерев'яних духових сприймаються як колоритний «декоративний штрих».
Тема Царівни (побічна партія) контрастує попередній музиці. Спочатку з'являється ритмічна пульсація маленького барабанчика та легке pizzicatto струнних. На цьому фоні у кларнета звучить грайлива танцювальна мелодія. Виникає асоціація з грою східного інструментального ансамблю. Своєрідності додає і тембр трикутника, що відбиває сильну долю. Якщо спочатку Царівна виступає трішки «легковажною», то згодом безпосередньо проявляє свої почуття. Схвильовано і експресивно звучить її тема у струнних.
Незважаючи на жанровий і тембровий контраст, головна і побічна партії інтонаційно споріднені між собою. А тому композитор плавно повертається до першої теми, що нагадує принцип розвитку в увертюрі-фантазії «Камаринська» М.Глінки. А в репризі знову про себе нагадує лейттема Шехеразади (скрипкове соло).
ІV частина («Свято в Багдаді. Корабель, що розбивається об скелі») – фінал симфонічної сюїти, написаний у формі, що поєднує риси сонатності, рондальності і варіаційності. У вступі двічі чергуються теми Шахріяра і Шехеразади. Швидкий темп і танцювальний ритм видозмінюють характер першої з них. Друга ж викладена як на початку твору, тільки подвійними нотами.
Головна партія (рефрен) – енергійний, стрімкий, темпераментний танець, що нагадує лезгінку. На фоні чіткої ритмічної пульсації з'являється рухлива мелодія у флейти. Неодноразове повторення поспівок, пружний ритм, швидкий темп – ось основні виразові засоби музики. З кожним новим проведенням тема варіаційно оновлюється: підключаються нові інструменти, наростає динаміка, ущільнюється фактура. Характер стає більш мужнім, войовничим.
Закличні сигнали труб, що «витоптують» інтервал секунди, підводять до побічної партії (першого епізоду). Вона побудована на вже знайомому музичному матеріалі. Спочатку в танцювальному ритмі та акордовій фактурі звучить тема Календера-царевича з ІІ частини. Її змінює тема Царівни з ІІІ частини, яка також «підпорядковується» єдиному вихровому рухові.
У розробці (другий епізод) та репризі розвиток продовжується. Могутнє наростання на темі рефрену з використанням закличних фанфар середнього розділу ІІ частини приводить до коди фіналу. Це головна кульмінація симфонічної сюїти – картина розбурханого моря та корабельної катастрофи. Тема головної партії І частини звучить особливо грандіозно у мідних на фоні хроматизованих фігурацій струнних і дерев'яних. Музика вражає не стільки звукозображальністю (гігантські хвилі, удари блискавок, шум вітру), скільки передає душевні переживання в момент трагедії. Синдбад спішив на свято в Багдаді і розбився об скелі своїм кораблем. Тому після кульмінації звучить мінорний варіант теми моря як реквієм моряку. Хоча, можливе інше трактування цього епізоду: коли, здавалось, тромбони назавжди «поховали» корабель Синдбада, море заспокоюється. І, як це буває в казках, все закінчується щасливо: знову звучить побічна партія І частини – тема кораблика, який продовжує свою морську подорож.
Епілог симфонічної сюїти перекидає арку до її вступу. Він також пов'язаний з програмним змістом: Шахріяр дарує життя своїй мудрій дружині. Якщо лейттема Шехеразади звучить практично без змін, то лейттема султана наприкінці проходить у низьких струнних на фоні згадуваних «казкових акордів» – тихо, спокійно, примирливо. Темою головної героїні, що поступово «розчиняється» у верхньому регістрі солюючої скрипки, завершує М.Римський-Корсаков цю поетичну музичну історію.
| 
