Олександр Олександрович Даргомижський. Творчий портрет (1813 − 1869)

Олександр Даргомижський − видатний російській композитор − молодший сучасник та безпосередній продовжувач традицій М.Глінки. Розуміння важливої ролі мистецтва в житті людини, високий ідейний зміст, яскраво національний характер музики − ось основні риси, що пов'язують творчість О.Даргомижського та засновника національної композиторської школи. Протягом багатьох років вони були справжніми соратниками і друзями. Водночас, формування особистості О.Даргомижського припадає на новий історичний період. Якщо М.Глінка став свідком героїчної боротьби народу з французькими загарбниками та зазнав впливу демократичних ідей декабристів, то О.Даргомижський виростав у часи  жорстокої «миколаївської реакції». Це, безперечно, наклало відбиток на творчість композитора.

Якщо у М.Глінки народ єдиний, готовий стати на захист рідної землі, то О.Даргомижський вперше в російській музиці піднімає трагічну тему соціальної нерівності. Композитор переконливо змальовує життя та побут простих людей − представників різних соціальних груп (селянин, солдат, купець, чиновник). Ідея щирого співчуття горю й стражданням «униженных и оскорбленных» (роман О.Достоєвського), гостра критика несправедливого суспільства «червоною ниткою» проходять через всю творчість митця.

О.Даргомижський виступає не тільки композитором-гуманістом, а й справжнім психологом. Якщо глінкінські герої − це узагальнені типи, що символізують кращі риси, притаманні національному характерові, то у О.Даргомижського − це яскраві особистості з складними, суперечливими почуттями. Автор демонструє блискучу майстерність музичного портретиста, розкриває внутрішній світ героя та показує його в розвитку. О.Даргомижський за стилем, передусім, композитор-романтик. Замість узагальненого відображення дійсності, він переконливо змалював окремі життєві явища та став справжнім новатором музичного мистецтва.

Викриваючи суспільні недоліки, О.Даргомижський, як і М.Гоголь (роман «Мертві душі»), звертається до засобів гострої сатири та гіркої іронії. Поєднання високого і буденного, трагічного і комічного, соціальна тематика, глибокий психологізм − все це ознаки критичного реалізму в творчості митця.

Музика О.Даргомижського яскраво національна, з опорою на більш пізній пласт фольклору − міську пісню-романс. З іншого боку, композитор стверджував: «Хочу, щоб звук безпосередньо виражав слово. Хочу правди». У пошуках правдивої музичної мови, О.Даргомижський органічно поєднує наспівні та декламаційні інтонації. Звертає на себе увагу значна роль речитативу, здатного передати самі тонкі людські почуття й переживання. Унікальним зразком європейського музичного мистецтва середини ХІХ століття стала опера О.Даргомижського «Кам’яний гість» на прозаїчний текст О.Пушкіна. Оригінальність гармоній, зростання ролі оркестру в операх та фортепіанного супроводу в романсах, активний наскрізний розвиток − також вказують на новаторство композитора.

О.Даргомижський звертався до різних жанрів. Центральне місце в його творчому доробку займають дві опери − «Русалка» та «Кам’яний гість»; три симфонічні п’єси − «Баба-Яга», «Козачок», «Чухонська фантазія»; а також понад 100 пісень і романсів.

Олександр Даргомижський народився у 1813 році в селі Троїцьке на Смоленщині (сьогодні Тульська область). З дитинства майбутній композитор, як і М.Глінка, виростав серед селянського побуту та чудової природи. Коли ж хлопчику виповнилось чотири роки, він з батьками переїхав до Петербургу. Ця подія мала вирішальне значення у формуванні його особистості.

О.Даргомижський отримав блискучу та різносторонню домашню освіту. Він захоплювався літературою, театром, музикою, відвідував аристократичні салони, де виступав як піаніст. Молодий музикант особливо вражав чудовою читкою з листа та вмінням імпровізувати. Проте, серйозне ставлення до музичного мистецтва виникло у О.Даргомижського після зустрічі з М.Глінкою, який у цей час працював над оперою «Іван Сусанін». О.Даргомижський усвідомив, що музика − не просто розвага, а важливий чинник морального виховання та художнього впливу на людину. Прагнучи отримати ґрунтовну підготовку, молодий музикант розпочав вивчення п'яти зошитів лекцій німецького теоретика З.Дена, які передав йому М.Глінка. Серед перших композиторських досягнень О.Даргомижського − опера «Есмеральда» (за романом В.Гюго «Собор Паризької Богоматері») та кантата «Торжество Вакса» (на вірші О.Пушкіна). Протягом всього творчого шляху О.Даргомижський писав пісні і романси. Серед кращих зразків − «Шестнадцать лет», «Я вас любил», «Ночной зефир», «Мельник», «Свадьба», «Мне грустно», «И скучно, и грустно», «Червяк», «Титулярный советник», «Старый капрал». Багатство і різноманітність музичних образів, глибокий ідейний зміст, правдиве відображення внутрішнього світу людини, звернення до широкої слухацької аудиторії − ось основні риси  вокальної музики О.Даргомижського. Композитор створив нові різновиди романсу − лірико-психологічний монолог та театралізовану жанрово-побутову сценку. У 1844 році О.Даргомижський здійснив закордонну подорож. Він відвідав Берлін, Брюссель, Відень, Париж та отримав чимало мистецьких вражень. Після повернення на батьківщину російський композитор розпочав багаторічну працю над оперою «Русалка» (за повістю О.Пушкіна). Цей твір розповідає про нещасливе кохання дочки мельника − Наталки − до багатого і зрадливого князя. «Русалка» є першим зразком лірико-психологічної побутової драми в російській музиці. Композитор переконливо змальовує зіткнення людських характерів, глибоко розкриває гострий соціальний конфлікт. Прем’єра опери, що відбулася в Петербурзі у 1856 році, викликала у публіки значний інтерес. Проте, справжнє визнання «Русалка» отримала згодом.60-і роки в історії Росії − період важливих соціальних зрушень (відміна кріпацтва), пробудження національної свідомості російської інтелігенції, духовного піднесення та демократизації всіх форм суспільного життя. З'являється великий інтерес до життя народу та його культури. О.Даргомижський бере активну участь в музично-громадському житті, зокрема, в діяльності Російського музичного товариства (РМТ). Разом з А.Рубінштейном він працює над створенням статуту Петербурзької консерваторії, що була відкрита у 1861 році. Навколо О.Даргомижського об’єднуються «кучкісти» на чолі з М.Балакірєвим та В.Стасовим. «Великим вчителем музичної правди» називав його М.Мусоргський. Поступово російський композитор отримує визнання, як на батьківщині, так і за її межами. Про це свідчила, зокрема, його друга закордонна подорож.

О.Даргомижський звертається і до інструментальної музики та створює програмні симфонічні п’єси «Баба-Яга», «Козачок», «Чухонська фантазія». В останні роки композитор працював над оперою «Кам’яний гість», проте закінчити її не встиг. Згідно його заповіту це здійснили Ц.Кюї та М.Римський-Корсаков. О.Даргомижський помер у 1869 році і похований у Петербурзі.

О.Даргомижський. Пісні і романси

Важливе місце у творчості О.Даргомижського займає камерна вокальна музика. Композитор звертався до цього жанру протягом всього життя і створив близько 100 пісень і романсів. Вони стали своєрідною «творчою лабораторією» митця, допомогли виробити власний стиль, коло музичних образів та виразових засобів. Разом з тим, вокальна лірика О.Даргомижського – вагомий внесок у розвиток російського класичного романсу. Багатство і різноманітність змісту, правдиве відображення внутрішнього світу людини, органічне поєднання традицій і новаторства – ось основні риси цього жанру. Спираючись на досягнення М.Глінки та його сучасників – О.Аляб’єва, О.Варламова, О.Гурільова, О.Даргомижський у піснях та романсах оновлює їх зміст, звертається до соціальної проблематики, змальовує образи простих людей, гостро викриває негативні явища дійсності. Композитор виступає тонким психологом, який не тільки розкриває характер героя, а й передає його зовнішні ознаки – рухи, міміку, поведінку.

Мелодика пісень і романсів О.Даргомижського поєднує наспівні та декламаційні інтонації. Вона привертає увагу своєю красою й виразністю. Вокальні теми відтворюють особливості людської мови, підтверджуючи цим відомі слова композитора: «Хочу, щоб звук прямо виражав слово. Хочу правди!» Гнучка ритміка, багатство гармоній, різноманітність фактури, значна роль фортепіанної партії – все це допомагає розкрити зміст поетичного тексту. У камерній вокальній музиці О.Даргомижський звертався до різних поетів, серед яких – О.Пушкін, М.Лермонтов, П.Беранже.

Романс «Шестнадцать лет» (слова А.Дельвіга) – це музичний портрет милої, добродушної, життєрадісної дівчинки, в душі якої прокинулось перше почуття. От тільки вона не зізналась юнакові і тепер за цим шкодує. Світла, граціозна, рухлива тема звучить на фоні акордового акомпанементу в ритмі вальсу. Музика привертає увагу своєю щирістю, безпосередністю, грайливістю.

Романс «Я вас любил» (слова О.Пушкіна) змальовує образ зрілого чоловіка, який, заради щастя коханої людини, готовий відмовитись від власних глибоких почуттів. Незважаючи на «скромні» масштаби, романс нагадує ліричний монолог, сповнений внутрішнього благородства, теплоти, душевної краси. На фоні арпеджованого супроводу, що нагадує перебори струн гітари, звучить виразна наспівно-декламаційна тема просвітленого характеру. За жанром твір нагадує елегію і сприймається як своєрідне прощання з романтичними мріями юності.

Романс «Мне грустно» (слова М.Лермонтова) – справжня перлина вокальної лірики О.Даргомижського. Музика не тільки розкриває особисту драму закоханого героя, а й містить соціальні мотиви. Адже у світі заздрощів, інтриг та фальші людині не уникнути гіркого розчарування. Зберігаючи наспівність, вокальна партія містить виразні мовно-декламаційні інтонації, експресивні мелодичні ходи. Схвильований, драматичний характер музики посилюють хвилеподібні фігурації фортепіанного супроводу. Важливу роль відіграє гармонія, зокрема, альтерована подвійна домінанта і неаполітанський секстакорд у кульмінації твору. Загалом романс глибоко передає зміст лермонтовської поезії.

Романс «Старый капрал» (слова П.Беранже) автор назвав «драматичною піснею». Це трагічна сцена-монолог простого старого солдата, якого ведуть на розстріл через суперечку з офіцером-дворянином. Композитор викриває соціальну несправедливість, засуджує гноблення людської особистості. Гнучка вокальна декламація, то мовна, то більш наспівна поєднується з чітким маршовим рухом. Особливу роль відіграє чеканний приспів-рефрен «В ногу, ребята, раз, два…» Він передає мужність героя, почуття власної гідності та силу духу перед обличчям смерті.

Викриваючи негативні явища дійсності, О.Даргомижський звертається до засобів сатири. Серед романсів цього типу вирізняється «Титулярный советник» (слова П.Вейнберга). Перед нами постає дрібний, бідний чиновник, який вирішив освідчитися генеральській дочці й отримав відкоша. Банальна історія викликає не тільки посмішку, а й проникнута співчуттям до невдалого «залицяльника». Для характеристики радника використані скромні рецитації у вузькому діапазоні. Для генеральської доньки властиві рішучі мелодичні ходи, що виражають її зневагу. Лаконічна вокальна мініатюра містить елементи звукозображальності. Композитор ілюструє слова «Пошел титулярный советник, и пьянствовал целую ночь» низхідною фразою з паузами, що комічно передає його невпевнену ходу.

Прикладом гострої сатири у творчості О.Даргомижського може бути романс «Червяк» (слова П.Беранже). Це музичний портрет підлабузника, який заради кар’єри готовий на будь-яке приниження з боку багатого та впливового вельможі-покровителя. «Звивиста» мелодична лінія, низхідні фрази, що нагадують поклони – ось основний виразовий засіб музики.

З добродушною іронією змальовує композитор ще одного героя в романсі «Мельник» (слова О.Пушкіна). Це колоритна жанрово-побутова сценка, розповідь про повернення чоловіка після гулянки додому. Переплутавши на хмільну голову чоботи з відрами, чоловік-млинар спочатку розгубився, але потім «зібрався з духом». Енергійно, впевнено у ритмі маршу звучить його виправдання: «Скільки літ живу, але мідних шпор на відрах не бачив».