Шенберґ народився 13 вересня 1874 року у Відні в сім'ї небагатого купця єврейського походження. З 8 років починає вчитись гри на скрипці, згодом — на віолончелі; приблизно у той самий час робить перші спроби компонування^[1][2]. У 15 років втратив батька. Композицію, музичну теорію та історію опановує здебільшого самостійно. Значний вплив на розвиток композитора мали уроки А. Цемлінського, хоч і тривали всього декілька місяців.

У 1895—1899 роках керував хором металургів у Штоккерау біля Відня, що давало доволі скромний заробіток. У 1901 одружується із Матильдою Цемлінською, і вони переїжджають до Берліна, де Шенберґ працює диригентом у кабаре Ернеста Вольцогена. В цей період також певний час викладає в консерваторії Штерна. З 1903 викладає у школі Шварвальд у Відні. Серед його учнів — А.фон Веберн, А. Берг, Э. Кшенек, Е. Веллес і Г. Ейслер. У 1904 входить до щойно заснованого Товариства творчих артистів-музикантів, яке, щоправда, майже одразу розпалося. 1907 року Шенберґ також починає малювати картини, які в певний момент були відомішими публіці, ніж його музика. В 1911 випускає підручник гармонії (Harmonielehre), в якому узагальнив свої міркування про музику та педагогічний досвід.

З 1925 — професор композиції в Прусській академії мистецтв у Берліні де працював до 1933. 1933 з приходом до влади нацистів був звільнений з посади професора й невдовзі змушений був покинути Німеччину й переїхати до Франції, а потім до США, де викладав спочатку в Консерваторії Малкина в Бостоні, з 1935 — в університеті Південної Каліфорнії, з 1936 — в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, у 1940 отримав громадянство США. Помер Шенберґ у Лос-Анджелесі 13 липня 1951.

Початок ХХ століття позначений великими змінами в житті мільйонів людей, гострими економічними та політичними кризами, небаченими жертвами Першої світової війни. Відбувається перегляд попередніх цінностей: з'являється песимізм, скепсис, зневіра в суспільний прогрес. Відповіді на болючі питання шукають поза межами об’єктивної реальності. Звідси − захоплення ідеалістичною філософією А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, Г.Фройда, великий інтерес до внутрішніх процесів людської психіки та підсвідомості.

Саме за таких обставин з'являється велика кількість різноманітних мистецьких шкіл, художніх напрямів та течій. Серед них − символізм, експресіонізм, дадаїзм, фовізм, кубізм, футуризм. Незважаючи на різні, часом протилежні ідейно-естетичні принципи, всіх їх об'єднала спільна риса − це пошук нових форм та засобів виразності для розкриття світосприйняття та психології сучасної людини. Тому їх часто називають одним словом − «модернізм», що означає «сучасний».