Микола Римський-Корсаков – видатний російський композитор, талановитий педагог, активний музично-громадський діяч, учасник творчого об’єднання «Могуча кучка». Музична спадщина митця є вагомим внеском у розвиток національної культури другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
Композитор звертався до різних жанрів, проте центральне місце у його творчому доробку займає опера. Серед 15 опер особливої уваги заслуговують «Псковитянка», «Майська ніч», «Снігуронька», «Ніч перед Різдвом», «Садко», «Моцарт і Сальєрі», «Царева наречена», «Казка про царя Салтана», «Кощій Безсмертний», «Золотий півник». М.Римський-Корсаков писав програмну оркестрову музику, про що свідчать симфонічна картина «Садко», «Іспанське капричіо» для оркестру, симфонічна сюїта «Шехеразада». Вагомий внеском у скарбницю вокальної лірики стали романси композитора на вірші О.Пушкіна, М.Лермонтова, О.Толстого, О.Фета, Дж.Байрона, Г.Гайне.
Опера «Князь Ігор» займає центральне місце у творчому доробку О.Бородіна. Висока ідейність, багатство і різноманітність образів, яскраво національний характер музики, самобутність стилю й виразових засобів – ось основні риси цього твору. Поряд з оперою «Руслан і Людмила» М.Глінки, «Князь Ігор» є класичним зразком російського епічного театру, вагомим внеском у скарбницю світового музичного мистецтва.
Симфонічна творчість О.Бородіна − вагомий внесок у скарбницю російського музичного мистецтва. Композитор є автором трьох симфоній (Третя симфонія залишилась незакінченою) та симфонічної картини «В Середній Азії». Попри невелику кількість творів, вони приваблюють глибоким змістом, багатством образів, яскраво національним колоритом. О.Бородін виступає справжнім майстром у використанні виразових засобів оркестру. Продовжуючи традиції народно-жанрового симфонізму М.Глінки, він став одним з основоположників російської класичної симфонії.
Олександр Бородін займає особливе місце в історії російської культури і науки. Унікальність творчої постаті митця полягає в тому, що він органічно поєднав талант музиканта, вченого-хіміка та громадського діяча. О.Бородін − видатний російський композитор, диригент, педагог. Маючи непересічні літературні здібності, він також проявив себе як музичний критик. Протягом багатьох років він активно працював у численних наукових громадських товариствах і організаціях.
Учасник творчого об'єднання «Могуча кучка», О.Бородін поділяв ідейні принципи «кучкістів» та став продовжувачем традицій М.Глінки. Розуміння важливої ролі мистецтва в житті людини і суспільства, звернення до образів народного життя, опора на фольклорні джерела пов'язують його музику з творчістю М.Балакірєва, М.Мусоргського, М.Римського-Корсакова, Ц.Кюї.
Олександр Даргомижський − видатний російській композитор − молодший сучасник та безпосередній продовжувач традицій М.Глінки. Розуміння важливої ролі мистецтва в житті людини, високий ідейний зміст, яскраво національний характер музики − ось основні риси, що пов'язують творчість О.Даргомижського та засновника національної композиторської школи. Протягом багатьох років вони були справжніми соратниками і друзями. Водночас, формування особистості О.Даргомижського припадає на новий історичний період. Якщо М.Глінка став свідком героїчної боротьби народу з французькими загарбниками та зазнав впливу демократичних ідей декабристів, то О.Даргомижський виростав у часи жорстокої «миколаївської реакції». Це, безперечно, наклало відбиток на творчість композитора.
М.Глінка − основоположник російської симфонічної музики. Композитор створив класичні зразки цього жанру, органічно поєднавши національні традиції та досягнення європейського музичного мистецтва. Багатство і різноманітність образів, яскравий національний колорит, активний розвиток музичного матеріалу, блискуче володіння виразовими засобами оркестру − ось основні риси симфонічної творчості митця. М.Глінка симфоній не писав, загальна кількість його оркестрових творів порівняно невелика. Проте, вони стали фундаментом майбутнього розквіту російської симфонічної музики, про що свідчить творчість О.Бородіна, М.Римського-Корсакова, П.Чайковського, С.Рахманінова та ін.
Опера «Іван Сусанін» − видатне явище в історії музичного театру. Глибокий ідейний зміст, багатство образів, яскраво національний колорит, висока композиторська майстерність − ось основні риси цього твору. Під назвою «Життя за царя» постановка опери відбулась у 1836 році. Вона відкрила новий, класичний етап у розвитку російської музичної культури.
