Однією з вершин творчості С.Танєєва є кантата «Іоанн Дамаскін» для мішаного хору і симфонічного оркестру. Задум твору виник у композитора під враженням передчасної смерті директора Московської консерваторії, видатного російського піаніста і педагога Миколи Рубінштейна. Кантата створена у 1883 році і присвячена світлій пам'яті вчителя С.Танєєва. Музика цього твору привертає увагу глибоким філософським змістом, високою ідейністю, блискучою майстерністю у використанні виразових засобів.
Кантата «Іоанн Дамаскін» написана за однойменною поемою Олексія Толстого. Головний герой літературного першоджерела – відомий церковний діяч, поет, мислитель, автор духовних гімнів, який жив наприкінці VІІ – на початку VІІІ століття і походив з міста Дамаск (сьогодні це столиця Сирії на Близькому Сході). Поряд з Василієм Великим, Іоанном Золотоустим та іншими «батьками церкви», Дамаскін став творцем догматів християнського віровчення. С.Танєєв використав фрагмент з восьмого розділу поеми. Це вільний (неканонічний) переспів церковного похоронного тропаря, складений Дамаскіним від імені померлої людини, яка звертається до живих зі словами розради:
Иду в неведомый мне путь,
Иду меж страха и надежды.
Мой взор угас, остыла грудь,
Не внемлет слух, сомкнуты вежды.
Лежу безгласен, недвижим,
Не слышу братского рыданья,
И от кадила синий дым
Не мне струит благоуханье.
Но вечным сном пока я сплю,
Моя любовь не умирает,
И ею, братья, вас молю –
Да каждый к Господу взывает:
Господь! В тот день, когда труба
Вострубит мира представленья,
Прими усопшего раба
В Твои небесные селенья!
Основний зміст кантати – роздуми про життя і смерть, пошуки відповіді на складні питання про сенс людського буття. Звертаючись до «вічної» проблематики, композитор запропонував власну філософську концепцію. З одного боку, музика розкриває глибоку скорботу та біль втрати. А з іншого – утверджує думку про безсмертя людської душі, оспівує ідеали любові й добра. Кантата С.Танєєва – справжній «російський реквієм», що за художньою правдою і красою стоїть поряд з кращими зразками цього жанру у творчості Й.С.Баха, В.А.Моцарта, Г.Берліоза, Дж.Верді, Й.Брамса, А.Дворжака.
Водночас, «Іоанн Дамаскін» розвиває вітчизняні традиції хорового концерту другої половини ХVІІІ – початку ХІХ століття. Стриманість і благородство у передачі щирих людських почуттів; звернення до давніх духовних піснеспівів; значна роль поліфонії, зокрема використання форми фуги у фіналі; циклічна будова твору, де крайні частини – рухливі, в парному метрі, а середня – повільна, тридольна – всі ці риси пов'язують кантату С.Танєєва з музичною спадщиною Д.Бортнянського. Як відомо, Д.Бортнянський відіграв важливу роль у розвитку як української, так і російської музичної культури.
| 
