Опера «Князь Ігор» займає центральне місце у творчому доробку О.Бородіна. Висока ідейність, багатство і різноманітність образів, яскраво національний характер музики, самобутність стилю й виразових засобів – ось основні риси цього твору. Поряд з оперою «Руслан і Людмила» М.Глінки, «Князь Ігор» є класичним зразком російського епічного театру, вагомим внеском у скарбницю світового музичного мистецтва.
Робота над оперою розпочалась у 1869 році і продовжувалась з перервами до кінця життя композитора. Протягом цього часу О.Бородін ретельно опрацював видатну пам’ятку древньоруської літератури – «Слово о полку Ігоревім». Він вивчав матеріали, що стосувалися епохи Київської Русі та розповідали про життя й побут слов’ян. Композитор цікавився культурою тюркських народів Середньої Азії, аналізував наспіви нащадків половців, що жили в Угорщині. Як автор лібрето, О.Бородін не включив до опери деякі епізоди першоджерела, наприклад, сцену битви чи «Золоте слово» Святослава. Натомість більш розгорнуту характеристику отримав образ народу та світ половецького Сходу.
Композитор не встиг завершити твір, і після його смерті у 1887 році редакцію опери здійснили М.Римський-Корсаков та О.Глазунов. Прем’єра «Князя Ігоря» відбулася у 1890 році на сцені Маріїнського театру в Петербурзі.
Твір поєднує риси двох жанрів: 1) епічна опера; 2) історична героїко-патріотична народна драма. Тема – розповідь про похід Новгород-Сіверського князя Ігоря в 1185 році проти степових кочовиків – половців. Разом з автором «Слова» О.Бородін змальовує один з найдраматичніших епізодів минулого, піднімає важливі морально-етичні проблеми. Червоною ниткою через весь твір проходить ідея любові до рідної землі, мужності у боротьбі з ворогом, духовної стійкості народу та його представників у часи важких випробовувань. Заклик автора «Слова» до єдності руських земель знайшов яскравий відгук в музиці композитора.
В опері переплітаються два конфлікти: 1) зовнішній – між ворогуючими таборами – русичами та половцями; 2) внутрішній – з одного боку, народ, патріотично налаштовані князі й бояри на чолі з Ігорем та його дружиною Ярославною; а з іншого боку – челядь князя Володимира Галицького, який веде розгульний спосіб життя, мріє захопити владу та вносить смуту серед людей.
Композиція опери складається з прологу і чотирьох дій:
Пролог – експозиція руського табору (князь Ігор з військом збирається з міста Путивль в похід) та зав’язка опери (затемнення сонця, що сприймається як поганий знак);
І дія – розвиває внутрішній конфлікт (бенкет в хоромах Галицького та його зіткнення з Ярославною, яка дає гідну відсіч брату). Наприкінці дії є драматична кульмінація опери (напад половців на Путивль);
ІІ дія – експозиція половецького табору та розвиток любовної лінії (взаємні почуття сина князя Ігоря – Володимира та доньки хана Кончака – Кончаківни). Водночас, саме в ІІ дії композитор яскраво змальовує образ головного героя;
ІІІ дія – нові «штрихи» в характеристиці половців (повернення орди після загарбницького походу) та драматичний перелом (втеча Ігоря з полону);
ІV дія – центральна характеристика образу Ярославни та відносна розв'язка зовнішнього конфлікту (народ радіє поверненню князя).
Драматургія опери побудована за принципом контрастного співставлення картин, що змальовують Київську Русь (пролог, І, ІV дії) та половецький Схід (ІІ, ІІІ дії). Неспішний розвиток подій, відсутність безпосереднього зіткнення таборів (про битву тільки розповідається), велика роль народних масових сцен, використання завершених музичних номерів (арія, аріозо, каватина, плач, дует, хор, інструментальна музика) – все це надає твору епічних рис. Водночас, композитор реалістично характеризує епоху, передає напружений «дух часу». Опера О.Бородіна продовжує традиції «Івана Сусаніна» та споріднена з історичними народними драмами «Псковитянка» М.Римського-Корсакова та «Борис Годунов» М.Мусоргського.
Руський табір у О.Бородіна представлений різними соціальними групами: це князі, бояри, військова дружина, скоморохи, простий люд. Композитор створив переконливий образ народу як могутньої богатирської сили, яка стає на захист рідної землі. Разом з тим, він показує соціальне розшарування серед русичів: якщо Ігор та Ярославна пов’язані з народом і втілюють героїко-патріотичну ідею, то челядь Галицького, до якої пристають скоморохи Скула і Єрошка, змальовані засобами іронії та сатири. Герої опери опиняються у різних життєвих ситуаціях – і в моменти торжества й радості, і в часи важких потрясінь.
Характеризуючи руський табір, композитор міцно спирається на фольклорні джерела. Він не стільки цитує народні пісні, скільки використовує виразові засоби, притаманні народній музиці. Образи мужності, духовної стійкості пов’язані з жанром билини, знаменним розспівом; смуток і страждання втілює протяжна пісня та плач-голосіння; ліричні почуття – пісня-романс; героїку, радість і торжество – маршові, величальні, танцювальні мелодії та скомороше награвання. Важливу роль відіграє дзвоновість – від урочистого благовісту до грізного набату, що допомагає розкрити обстановку дії. Опера привертає увагу мелодичною красою і багатством. Виразні речитативи поєднують наспівні й декламаційні інтонації. Окремі сторінки музики нагадують характерну селянську говірку (в партії Скули і Єрошки).
Ворожий табір також показаний з різних сторін: з одного боку, половці – жорстокі загарбники, які живуть за рахунок грабунку та розбою; а з іншого – це відважні воїни, щирі, великодушні й благородні. Саме таким постає в опері хан Кончак. Однією з найяскравіших сторінок музики О.Бородіна є «Половецькі пісні й танці» з ІІ дії. Тут і жіноча грація, витончена експресія, стримана пристрасть, які змінюють чоловіча енергія, стихійний темперамент, вольовий порив. В опері відсутні цитати народних мелодій. Проте творчо узагальнені стильові риси східних національних культур, зокрема Середньої Азії та Закавказзя.
Характеризуючи той чи інший образ, О.Бородін використовує певне коло інтонацій. Наприклад, партії народу та головного героя пов’язують т.зв. «Ігореві поспівки» (трихордові звороти). За відсутності лейтмотивів, окремі теми звучать у різних музичних номерах як своєрідні «арки» на відстані. Це, зокрема, «тема кохання», що вперше з'являється в арії Ігоря з ІІ дії, а згодом повторюється в «Плачі Ярославни» з ІV дії.
Співставлення двох самобутніх культур визначило специфіку виразових засобів опери:
|
№
|
Виразові засоби
|
Русичі
|
Половці
|
|
1.
|
Мелодика
|
діатоніка, опора на
трихордові поспівки
|
хроматика, «візерунчасті» мелодії з використанням зб.2
|
|
2.
|
Гармонія
|
терпкі кварто-секундові співзвуччя, народні лади, паралелізми, плагальність, використання побічних ступенів ладу
|
«пряні» септ-, нонакорди, альтерації, ладова перемінність, терцеві співставлення,
органні пункти
|
|
3.
|
Ритм
|
переважають плавні ритми
|
ритмічна вибагливість, тріолі, синкопи, пунктир, що пов’язано
з імпровізацією
|
|
4.
|
Фактура
|
паралельний рух акордових комплексів, підголоскова поліфонія
|
чіткий поділ на мелодію і акомпанемент, квінтовий
органний пункт в басу
|
|
5.
|
Оркестровка
|
наслідування гри скоморохів, тембр дзвонів
|
наслідування «східних» інструментів
|
Пролог опери розпочинається хором «Солнцу красному слава!» Це узагальнена характеристика образу народу. Велична й урочиста масова сцена змальовує русичів, готових стати на захист своєї батьківщини. Основна героїчна тема хору нагадує народні величальні пісні. Звертають на себе увагу трихордові поспівки в мелодії, енергійний ритм, плагальність гармоній, паралельний рух акордами в ясному До-мажорі на ff. Народ славить Ігоря та всіх князів, які виступають у похід проти половців. Друга і третя теми хору інтонаційно пов’язані з першою, проте звучать більш стримано і спокійно. В репризі повертається початковий богатирський образ. В єдиному патріотичному пориві народ вигукує «Слава, слава!». Наприкінці основна тема утверджується в могутніх унісонах оркестрових голосів.
Сцена Ігоря і народу «Идем на брань с врагом Руси» є безпосереднім продовженням хору. Це перша характеристика головного героя опери – мужнього воїна й полководця, який вірить у майбутню перемогу. Рішучі вольові фрази Ігоря чергуються з суворими хоровими унісонами та урочистими акордами оркестру. Військова дружина відгукується на заклик витязя. Виникає асоціація з початком «Богатирської симфонії» О.Бородіна. Таким чином, композитор підкреслює духовну єдність князя та народу.
Середній розділ прологу – сцена затемнення – різко контрастує попередній музиці. Незрозуміле природне явище викликає серед людей розгубленість, страх, недобрі передчуття. Похмурий, зловісний, драматичний характер пов'язаний, передусім, з використання ускладненої ладово-гармонічної мови. «Акорди заціпеніння» – це співставлення секундакордів різних тональностей. Їх змінює похмура, зловісна тема з хроматичними ходами в басах та елементами цілотонового ладу. Декламаційні вигуки солістів і хору на фоні тремолюючого оркестру посилюють напруження і тривогу. Присутні просять Ігоря відмовитись від походу, але князь не зважає на грізний небесний знак і палко закликає дати гідну відсіч половцям.
В репризі прологу знову звучить славлення русичів. І тільки два комічні персонажі – боягузи Скула і Єрошка – непомітно тікають з війська…
І дія 1 картина змальовує гучний бенкет у хоромах князя Галицького. Скоморохи Скула і Єрошка, які знайшли притулок серед «п’яної братії», беруть активну учать у безшабашних веселощах та розвагах. У пісні «То не речка сколыхалась» вони розповідають про викрадення дівчини для «потіхи» князя-гультяя. Це яскрава жанрово-побутова сцена. Рухливий пісенно-танцювальний заспів солістів змінюється енергійним скандуванням хорового приспіву «Многая лета князю Володимиру». Він сприймається як пародія на величання та повна протилежність хору з прологу. В оркестровій партії композитор імітує награвання скоморохів і звучання народних інструментів. А в другому куплеті Скула і Єрошка дотепно передають «слізні» благання дівчини.
Вихід і пісня Галицького – яскравий музичний портрет князя. Уже перші репліки розкривають його честолюбні мрії, прагнення «весело пожити». Звертає не себе увагу хвацький вигук, що супроводжується «незграбними» синкопованими акордами та бурхливими фігураціями оркестру. О.Бородін не тільки показує безшабашність Галицького, правдиво передає його виразну міміку та рухи, а й підкреслює богатирську силу, що марно витрачається на пиятику та гульбу. Сатиричні риси притаманні й пісні «Только б мне дождаться чести, на Путивле князем сести». Неодноразове повторення поспівок в чіткому танцювальному ритмі, одноманітні «рублені» фрази свідчить про обмеженість та «розумові здібності» цього колоритного персонажу. Водночас, музика відзначається нестримною енергією, завзяттям, темпераментом. А вже згадані виразові засоби з початкового речитативу додають пісні особливого «шарму».
Цинізм та зневагу до простих людей розкриває наступна сцена, коли з'являються дівчата з проханням відпустити викрадену подругу. Буйний князь та його челядь насміхаються з дівчат та грубо виганяють їх з бенкету.
І дія 2 картина відбувається в хоромах княгині Ярославни, яка з нетерпінням і тривогою чекає на вісточку з поля битви. Образ дружини князя Ігоря розкривається в опері з різних сторін.
Аріозо «Ах, где ты, прежняя пора» передає глибоку тугу й хвилювання княгині за долю чоловіка, який вирушив у похід. Музика відзначається лірико-драматичним характером. В мелодії органічно поєднуються наспівно-романсові та мовно-декламаційні інтонації. Серед виразових засобів важливу роль відіграє експресивна гармонія, підголоскова фактура, тембр струнних інструментів. Все це допомагає розкрити психологічний стан героїні, передати тонкі градації почуттів – смуток і жаль, томління душі й відчай.
Хор дівчат «Мы к тебе, княгиня» – ще одна жанрово-побутова сцена, що опосередковано характеризує Ярославну як захисницю своїх підданих. Зневажені при дворі Галицького, дівчата звертаються за підтримкою до його сестри. Основна тема хору пов’язана з інтонаціями плачів-голосінь. Водночас, музика привертає увагу щирістю й теплотою. Неодноразове повторення фраз з оспівуванням звуків, заколисуючий ритм, прозоре жіноче триголосся, приглушена динаміка – все це нагадує тиху скаргу, смиренне прохання. Коли ж дівчата розповідають про викрадення подруги, музика звучить бурхливо й драматично. Ярославна по-материнськи піклується про ображених дівчат і в наступній сцені дає гідну відсіч зухвалому братові: князь Галицький змушений відпустити бранку.
Серед найважливіших музичних номерів «Князя Ігоря» є Фінал І дії – драматична кульмінація опери. Він складається з двох хорів бояр та заключного епізоду – нападу половців на Путивль.
Перший хор бояр «Мужайся, княгиня» – це розповідь про трагічну поразку русичів, захоплення в полон князя Ігоря з сином Володимиром та наближення ворога до міста. На фоні строгої акордової пульсації оркестру з глибоких басів піднімається похмура й зловісна тема. Напруження посилюється завдяки тональній нестійкості, активному секвенційному розвиткові та наростанню динаміки. Виникає враження, немов насувається страшна чорна хмара. Сурово-зосереджені голоси бояр різко контрастують з репліками Ярославни, сповненими відчаю та болю. У кульмінації основна тема звучить особливо грізно, патетично.
Другий хор бояр «Нам, княгиня, не впервые» змальовує русичів, які готові дати відсіч ворогу. Енергійний, вольовий марш передає впевненість, рішучість, віру в майбутню перемогу. Наприкінці І дії тривожний набат, побудований на матеріалі музики зі сцени затемнення, зливається з вигуками народу, вольовими фразами Ярославни. В час смертельної небезпеки, що загрожує батьківщині, княгиня забуває про особисте горе, очолює оборону Путивля та перетворюється на державного діяча – гідного соратника свого чоловіка.
ІІ дія опери змальовує світ половецького Сходу. Композитор майстерно розкриває життя та побут кочовиків, своєрідність і багатство їх національної культури.
Невеликий оркестровий вступ передає красу й аромат теплої ночі в степу. Хор половецьких дівчат «На безводьи» привертає увагу своєю поетичністю, ніжністю, східно-орієнтальним колоритом. На фоні прозорого акомпанементу струнних і арфи звучить виразна «візерунчаста» мелодія. Плавний поступеневий рух з оспівуванням звуків, багатство ритмічного малюнку, що нагадує імпровізацію, свіжість альтерованих гармоній, барвисті акорди та органний пункт в басу, приглушена динаміка – ось основні засоби музичної виразності. Вони допомагають передати стан мрійливого споглядання, зачарованості навколишньою природою. Звертають на себе увагу й вишукані «переливи» голосу у солістки, згодом у кларнету, з використанням інтервалу збільшеної секунди, що викликає асоціації з музикою Сходу.
Каватина Кончаківни «Ночь, спускайся скорей» змальовує образ доньки половецького хана, яка чекає на побачення з сином князя Ігоря – Володимиром. Каватина нагадує попередній хор, проте характер музики більш пристрасний і експресивний. Хроматизована мелодична лінія, ускладнена ладово-гармонічна мова, «чуттєвий» тембр мецо-сопрано – все це допомагає розкрити томління душі закоханої дівчини.
Каватина Володимира Ігоровича «Ах, где ты, отзовись» – ще один музичний портрет, витриманий в дусі традиційної ліричної опери ХІХ століття. Звучить широка, наспівна мелодія, яка нагадує ліричний романс. Світлою кульмінацією у розвитку любовної лінії стає сцена-дует Володимира і Кончаківни.
Арія князя Ігоря – центральна характеристика головного героя опери. Композитор глибоко розкриває внутрішній світ полоненого князя, психологію його душі. З одного боку, Ігор гостро відчуває власну провину за поразку русичів. Рідна земля стала беззахисною перед ворогом і це сприймається як найбільша трагедія. З іншого боку, князь не втрачає мужності, сили духу, волі до боротьби. Він прагне повернути собі свободу, щоб знову підняти меч на половців не заради слави, але безпеки й процвітання Русі. Нарешті, О.Бородін характеризує людські риси головного героя, показує його щирі почуття до Ярославни, переплітає особисті переживання з роздумами про долю власного народу. Арія написана в концентричній формі (ABCB1A1) та складається з п’яти розділів, що повторюються у зворотному порядку.
Перший розділ (А) – скорботно-зосереджений речитатив «Ни сна, ни отдыха измученной душе». Це гіркий спогад про затемнення сонця, як попереджувальний знак, та програну битву. Виразна декламація звучить на фоні похмурих, застиглих акордів оркестру. На слова «И бранной славы пир веселый» з'являється наспівна мелодія, що згодом стане героїчною кульмінацією арії, її основною темою.
Другий розділ (В) – «Погибло все, и честь моя, и слава» – бурхливого, драматичного характеру. На фоні тривожної акордової пульсації, що передає биття людського серця, звучать відривчасті репліки Ігоря. Напруження посилюють гостродисонуючі гармонії та експресивні висхідні тирати струнних. Як підсумок попереднього розвитку з'являється основна тема арії на слова «О, дайте, дайте мне свободу! Я свой позор сумею искупить», сповнена драматичного пафосу й патетики. Її підхоплюються героїчні фанфари труб на ff. Це одна з найяскравіших сторінок опери О.Бородіна.
Третій розділ (С) – «Ты одна, голубка-лада» – різко контрастує попередній музиці ліричним характером. Головний герой подумки звертається до Ярославни та знаходить моральну підтримку, розраду, заспокоєння душі. На фоні арпеджованих фігурацій струнних і дерев'яних звучить світла, ласкава «тема кохання» – своєрідний «острівець» спокою серед душевних мук і страждань. Трихордові поспівки, плавний і, водночас, гнучкий ритмічний малюнок, плагальність гармоній, експресивні фрази скрипок, що «доспівують» вокальну партію – ось виразові засоби середнього розділу арії.
В репризі композитор повертає героя до трагічної дійсності та повторює музичний матеріал з невеликими змінами. Арія закінчується початковим речитативом. Таким чином, О.Бородін створив яскравий приклад філософського героїко-ліричного монологу, в якому особисті переживання героя зливаються з думами про долю рідної землі.
Переконливо та різнобічно композитор змалював образ хана Кончака. В натурі цього героя органічно поєднані контрастні риси: войовничість, жорстокість, хитрість і великодушність, шляхетність, благородство. Хан з повагою ставиться до Ігоря, прагне завоювати довіру свого бранця і навіть готовий відпустити додому за обіцянки більше не піднімати меча на половців. Заради союзу з русичами Кончак не проти віддати заміж доньку за Володимира Ігоревича. Центральною характеристикою хана є його арія з ІІ дії, що складається з трьох розділів.
Перший розділ (своєрідний вступ) – «Ты ранен в битве при Каяле» – характеризує Кончака як сміливого, рішучого воїна, сина вільних степів, хижака-барса. На фоні гострої пульсації акордів у «ритмі скачки» та напружених тритонових ходів у басах звучить енергійна, вольова, войовнича тема. Другий розділ арії (основний) – «О, нет, друг, нет, князь, ты здесь не пленник мой» – ще один приклад натхненної лірики О.Бородіна. Звертає на себе увагу виразна наспівно-декламаційна тема з плавними, заокругленими інтонаціями та вибагливим ритмічним малюнком (синкопи, тріолі, пунктир). В акомпанементі композитор наслідує звучання «східного» інструментального ансамблю. Коли хан переконує князя у своїй дружбі, його мова стає вкрадливою й ласкавою. Коли ж згадує про свій бойовий меч, вокальна партія (бас) опускається до звуку «фа» великої октави і сприймається як прихована погроза. Третій розділ арії (коротке заключення) – «Хочешь ты пленницу с моря дальнего?» – нагадує експресивний та пристрасний східний танець. Це «тема спокуси» з вишуканими хроматизованими інтонаціями на фоні рухливих синкопованих акордів оркестру.
Щоб вразити князя, Кончак влаштовує яскраве й видовищне свято. Це грандіозний фінал ІІ дії, розгорнута вокально-симфонічна та хореографічна сцена – Половецькі пісні й танці. Композитор геніально розкрив багатство «східної» культури, показав кращі риси, притаманні національному характеру народів Сходу. В основі сцени – три музичні номери: хор полонянок, чоловічий танець та загальний танець з хором славлення половецьких ханів.
Хор полонянок «Улетай на крыльях ветра» належить до найпопулярніших зразків світового музичного мистецтва. Це плавний ліричний жіночий танець, що передає тихий смуток, томління душі за далеким, але дорогим серцю рідним краєм. Елегійно-задушевна мелодія хору відзначається інтонаційною своєрідністю, ритмічною вибагливістю, невимушеністю розвитку. Вона збагачується септ- нонакордовою гармонією з тонкою грою «світло-тіні», оплітається виразними підголосками. Музика привертає увагу своєю поетичністю, щирістю, душевною теплотою.
Чоловічий танець контрастує попередньому номеру та нагадує популярний кавказький народний танець – лезгинку. На фоні рухливого синкопованого акомпанементу з характерним для фольклору квінтовим бурдоном з'являється оригінальна «візерунчаста» мелодія – легка, грайлива, поривчаста. Її виконує кларнет в дусі віртуозної імпровізації музики Сходу. Першу тему доповнює друга – енергійна, вольова, темпераментна у мідних духових на ff. У кульмінації композитор контрапунктично поєднує дві танцювальні теми та досягає цим особливого ефекту.
Заключний танець з хором «Слава хану» передає загальне піднесення велелюдного натовпу. Гучно відбивають ритм литаври, екстатично вигукує хор, скандуючи кожне слово, заворожуюче «гудуть» хроматичні пасажі оркестру. В музиці О.Бородіна відчувається стихійність і могутність первісної сили, здоровий дух володарів степового простору. В партії Кончака знову проходить «тема спокуси». Фінал ІІ дії – кульмінація «половецьких сцен».
ІІІ дія розпочинається «Половецьким маршем», який є найбільшою протилежністю до хору «Слава» з прологу та виявляє антагонізм між русичами та кочівниками. Половці постають жорстокими завойовниками, які після загарбницького походу на Русь повертаються зі своєю здобиччю. Низхідні хроматичні пасажі, акорди з форшлагами, жорсткі дисонуючі гармонії, крикливі тембри – все це не тільки імітує брязкіт зброї, удари нагайок, шум та гул дикої орди, а й розкриває сутність ворожої, кровожерливої сили. Під враження цієї картини князь Ігор вирішує тікати з полону.
ІV дія відбувається біля стін Путивля. Вона розпочинається «Плачем Ярославни» – центральною характеристикою героїні. Композитор використовує оригінальний текст «Слова о полку Ігоревім». Образ безмежної скорботи розкривається через багату символіку та філософське узагальнення. Звертаючись до сонця, вітру, Дніпра, жінка оплакує не тільки долю своїх рідних, а й усього руського народу та стає символом матері-батьківщини.
Сцена написана у рондальній формі. Основна тема-рефрен нагадує народні похоронні голосіння. Своєрідність інтонаційної будови з використанням зб.2, тонка мелізматика, імпровізаційність ритму, виконання rubato, «скромний» оркестровий супровід у вигляді флейтового підголоску – все це допомагає передати глибину ліричної сповіді. Водночас, в епізодах більше проявляються епічні риси. Перший епізод побудований на «темі кохання», яка пов'язує Ігоря та Ярославну. Завдяки гармонізації акордами побічних ступенів ця тема отримує російський національний колорит і нагадує народну пісню. Плач Ярославни – трагічна сторінка музики О.Бородіна.
Безпосереднім продовженням сцени стає «Хор поселян» – оповідь про важкі народні випробування, близький за характером до старовинної протяжної пісні. Коли князь Ігор повертається в Путивль, його радо зустрічає щаслива Ярославна. Безтурботні весельчаки Скула і Єрошка наспівують жартівливу скоморошину і раптом замовкають, стаючи свідками повернення князя. Вони наполегливо шукають вихід із скрутного становища та радісним передзвоном першими сповіщають русичів про цю подію. Композитор майстерно передає в музиці особливості селянської говірки та імітує звучання дзвонів. Опера закінчується фінальним хором «Князь из плена к нам вернулся», що перекликається з хором п
\
