Музична культура Італії має давні й славні традиції. На «батьківщині мистецтв» з’явилася опера, яка вже більше 400 років перебуває в центрі уваги широкої громадськості. Світове визнання отримали такі італійські композитори, як К.Монтеверді, А.Скарлатті, Дж.Россіні, В.Белліні, Г.Доніцетті, Дж.Верді, Дж.Пуччіні. Поняття «бельканто» («прекрасного співу») стало символом італійського оперного мистецтва. Що ж стосується інструментальної музики, то її розквіт припадає на першу половину ХVІІІ століття і пов'язаний, передусім, з іменами Д.Скарлатті (клавірні сонати), А.Кореллі, Тартіні та А.Вівальді (скрипкові концерти). Згодом інструментальні твори на довгі роки «поступилися» місцем опері. Історичне значення О.Респігі полягає в тому, що він на початку ХХ століття відродив славу італійської інструментальної музики. І хоча композитор працював у різних жанрах, найбільш цінною є його інструментальна спадщина. Особливою популярністю користується т.зв. «римський триптих» симфонічних поем – «Фонтани Риму», «Пінії Риму» та «Римські свята».

Отторіно Респігі народився у 1879 році в місті Болонья, яке відоме славетною музичною академією. Предки майбутнього композитора займалися музикою: дід грав на органі, батько був хорошим піаністом – першим вчителем свого сина. Музичну освіту О.Респігі отримав у місцевому ліцеї, де вивчав контрапункт і композицію. Також блискуче оволодів грою на різних інструментах, серед яких – скрипка, фортепіано, альт, віола д’амур.

Як перший скрипаль оркестру італійської опери, О.Респігі двічі відвідав Росію і протягом п’яти місяців брав приватні уроки у М.Римського-Корсакова у Петербурзі. Під безпосереднім керівництвом видатного російського музиканта була написана дипломна робота О.Респігі – «Прелюдія, хорал і фуга». Італійський композитор завжди прагнув удосконалити свої знання. За консультаціями він звертався до відомого німецького теоретика М.Бруха, який жив у Берліні.

Після повернення на батьківщину О.Респігі розгортає активну музично-громадську діяльність. Він стає учасником (перша скрипка) Болонського фортепіанного квінтету Бруно Муджелліні. Керівник цього відомого камерно-інструментального ансамблю прославився як редактор «Добре темперованого клавіру» Й.С.Баха. З не меншим успіхом О.Респігі здійснює власні концертні подорожі. Він виступає як піаніст і диригент у багатьох країнах Європи й Америки. Також розпочинає педагогічну роботу в римській академії «Санта Чечилія». Творчі й дружні контакти пов'язували італійського маестро з багатьма представниками мистецького світу того часу. Це, зокрема, Дж.Пуччіні, А.Тосканіні, Ф.Бузоні, І.Стравінський, С.Дягілєв. Незважаючи на те, що у 20-і роки в Італії до влади прийшли фашисти на чолі з Б.Муссоліні, О.Респігі зберіг творчу незалежність та залишився композитором-гуманістом. Про це яскраво свідчить його музична спадщина.

Творчість О.Респігі охоплює жанри опери, балету, симфонічної, камерно-інструментальної музики. Найбільші досягнення композитора пов’язані з жанром програмної симфонічної поеми. Окреме місце займають вільні обробки й транскрипції творів інших авторів – опер К.Монтеверді («Орфей»), Дж.Перголезі, Д.Чімарози, Дж.Россіні. Композитор здійснив переклад для фортепіано органної Пасакалії до-мінор Й.С.Баха. А також оркестрував п’ять «Етюдів-картин» С.Рахманінова. Саме завдяки співпраці двох музикантів ці фортепіанні п’єси отримали програмні назви («Море і чайки», «Ярмарок», «Вовк і Червона Шапочка»).

У творчості О.Респігі органічно поєднуються стильові риси пізнього романтизму, імпресіонізму та неокласицизму. Звернення до жанру програмної симфонічної поеми вказує на традиції Ф.Ліста і Р.Штрауса. Барвистість гармоній та вишуканість оркестровки створюють імпресіоністичний колорит. А звернення до архаїки та старовинних форм, наприклад в «Григоріанському концерті» для скрипки чи «Дорійському квартеті», свідчить про неокласичні риси музики композитора.