Вагомим внеском у скарбницю французької й світової музичної культури стала фортепіанна творчість К.Дебюссі. Звертаючись до цього жанру, композитор відкрив нову епоху в історії музичного мистецтва та створив яскраві зразки імпресіоністичного стилю.

К.Дебюссі був прекрасним піаністом, а тому добре знав виразові можливості інструменту. У пошуках музичної колористики він виробив власний «камерний» тип піанізму. Його характерні риси – наспівний м'який звук, барвиста гармонія, складне плетиво пасажів і фігурацій, вишукана педалізація. З одного боку, фортепіанна музика К.Дебюссі – своєрідна «творча лабораторія» композитора, а з іншого – сфера його значних художніх досягнень.

К.Дебюссі звертався до фортепіано протягом всього свого життя і створив близько 80 п’єс. Більшість з них об’єднані в цикли «Маленька сюїта», «Бергамаська сюїта», «Естампи», «Для фортепіано», «Дитячий куток», «Біле і чорне», «12 етюдів», «24 прелюдії». Серед самостійних творів відзначимо такі, як «Героїчна колискова» та «Острів радості». Таким чином, в центрі уваги композитора – програмна фортепіанна мініатюра.

Образний зміст фортепіанної музики К.Дебюссі характерний для естетики імпресіонізму. Як в калейдоскопі чергуються картини природи, жанрово-побутові сценки, музичні портрети, казково-легендарні сюжети, враження від прочитання символістської поезії чи літературної класики. Щоб не нав’язувати слухачеві власної думки, К.Дебюссі часом дає назву або поетичний епіграф  не на початку, а наприкінці п’єси (наприклад, в прелюдіях). Композитор не обмежується національною тематикою, а й розкриває багатство та своєрідність культури інших країн і народів – Іспанії, Америки, Сходу. Для цього використовує елементи звукозображальності: наслідує звучання «екзотичних» інструментів (китайські гонги, індонезійський гамелан, іспанська гітара, барабани ансамблю американських менестрелів).

Якщо творчість попередників композитора вражає масштабністю й глибиною у розкритті суттєвих явищ дійсності, то К.Дебюссі ніколи не ставив перед собою таких завдань. Він, передусім, прагне передати безпосередні швидкоплинні й мінливі враження від того чи іншого образу. Звідси – звернення до жанру мініатюри, імпровізаційність викладу, колористичні пошуки фортепіанних звучань. Більшість п’єс К.Дебюссі змальовують один образ, показаний з різних сторін. Виникає паралель із «замальовками» художників-імпресіоністів.