Оперний жанр займає центральне місце у творчому доробку П.Чайковського. 10 опер композитора стали віхою в історії російської класичної музики. А такі твори, як «Черевички», «Євгеній Онєгін», «Орлеанська діва», «Пікова дами», «Іоланта» – значним внеском у скарбницю світового музичного мистецтва. Якщо симфонічна музика – це своєрідна «лірична сповідь» автора, пов’язана, передусім, з особистими переживаннями, то опера – засіб спілкування з широкою аудиторією. На думку композитора, це найдемократичніший музичний жанр, здатний розкривати глибокі та актуальні проблеми. П.Чайковський є серед найбільших оперних новаторів. Як геніальний драматург і тонкий психолог, він переконливо розкриває внутрішній світ своїх героїв, показує їх у моменти гострих життєвих колізій.

Опера «Євгеній Онєгін» – одна з вершин творчості П.Чайковського. Напружена й натхненна праця над партитурою тривала у 1878 році, спочатку в Росії, а згодом – в Італії. Прем’єра відбулася наступного року за участю студентів Московської консерваторії під керівництвом С.Танєєва і М.Рубіншнейна. Композитор справедливо вважав, що молоді талановиті виконавці, а не підстаркуваті примадонни імператорського театру, здатні правдиво передати почуття й переживання його героїв. За короткий час опера отримала широке визнання і користується заслуженою популярністю.

Жанр опери – лірико-психологічна драма, «ліричні сцени», як зазначав сам автор.

В основі сюжету лежить однойменний роман у віршах О.Пушкіна, своєрідна «енциклопедія російського життя» першої половини ХІХ століття. Композитор проявив велику сміливість, коли звернувся до сучасної тематики. Це суперечило встановленій традиції, про що свідчив сумний досвід «Травіати» Дж.Верді чи «Кармен» Ж.Бізе. Російська суспільна думка ставилась до роману О.Пушкіна з особливим пієтетом і вважала неможливим покласти його на музику. Втім, П.Чайковський не прагнув відтворити весь багатогранний зміст літературного першоджерела. Головну увагу він зосередив на розвитку особистої драми трьох головних героїв опери – Тетяни, Ленського і Онєгіна.

Образ Тетяни Ларіної привертає особливою поетичністю, одухотвореністю, силою духу. Мрійлива, сентиментальна дівчинка з глухої сільської глибинки пізнає глибоке й чисте кохання. Згодом переживає біль і гіркоту розчарування, а наприкінці опери, в статусі великосвітської княгині, постає як духовно сильна жінка, з почуттям власної гідності та морального обов’язку.

Близький Тетяні образ Володимира Ленського – юного поета-романтика, мрійника й ідеаліста. Щирий і безпосередній, палко закоханий у легковажну сільську панянку, він гине на дуелі через дріб’язкову ревниву сварку. Характеризуючи Ленського, П.Чайковський відкинув пушкінську іронію та підкреслив вірність героя високим етичним принципам.

Складним і суперечливим постає в опері Євгеній Онєгін. Якщо Тетяна і Ленський – цілісні особистості, то Онєгін відчуває гострий розлад з оточуючою дійсністю, суспільними нормами життя. Маючи неабиякий розум, вишукані манери, він проявляє світську високомірність, зовнішню холодність та скептицизм. Внутрішнє незадоволення й розчарування світом завадили Онєгіну відповісти взаємністю на почуття Тетяни. А хибні «принципи честі» – примиритися з Ленським. І тільки наприкінці опери перед нами постає «справжній» Онєгін – щирий, безпосередній, палко закоханий, порив душі якого прокинувся надто пізно…