Олександр Порфирійович Бородін. Творчий портрет (1883−1887)

Олександр Бородін займає особливе місце в історії російської культури і науки. Унікальність творчої постаті митця полягає в тому, що він органічно поєднав талант музиканта, вченого-хіміка та громадського діяча. О.Бородін − видатний російський композитор, диригент, педагог. Маючи непересічні літературні здібності, він також проявив себе як музичний критик. Протягом багатьох років він активно працював у численних наукових громадських товариствах і організаціях.

Учасник творчого об'єднання «Могуча кучка», О.Бородін поділяв ідейні принципи «кучкістів» та став продовжувачем традицій М.Глінки. Розуміння важливої ролі мистецтва в житті людини і суспільства, звернення до образів народного життя, опора на фольклорні джерела пов'язують його музику з творчістю М.Балакірєва, М.Мусоргського, М.Римського-Корсакова, Ц.Кюї.

О.Бородін створив порівняно невелику кількість творів: це опера «Князь Ігор», три симфонії, симфонічна картина «В Середній Азії», два струнні квартети, Фортепіанний квінтет, «Маленька сюїта» для фортепіано, 16 пісень і романсів. Проте, всі вони стали значним внеском у скарбницю російської музичної культури другої половини ХІХ століття. Багатство і різноманітність образів, високий ідейний зміст, яскраво національний характер, блискуча композиторська майстерність − ось основні риси творчості О.Бородіна. Життя і творчість митця − яскравий приклад вірного служіння своєму народові.

Улюблені герої композитора − богатирі, захисники рідної землі − втілення незламної мужності та духовного благородства російського народу. Музика О.Бородіна тісно пов’язана з народним епосом. Вона оспівує героїку боротьби «за правое дело», утверджує думку про богатирську силу й велич батьківщини. Не менш важливою є лірична лінія у творчості митця. Щирість і теплота, стриманість і врівноваженість почуттів, психологізм без внутрішньої роздвоєності − ось характерні особливості бородінської лірики. Композитор з великим натхненням змальовує картини природи, звертається до образів Сходу. А для викриття окремих недоліків людського характеру використовує м’який гумор та добродушну іронію.

Незважаючи на драматичні і, навіть, трагічні сторінки, в творчості О.Бородіна переважають світлі, життєстверджуючі настрої, оспівуються високі людські ідеали, прославляється краса життя. Філософський оптимізм, об’єктивність у вираженні емоцій, класична ясність і чіткість форм пов'язують його з М.Глінкою. Музика «кучкіста» провертає увагу картинністю, неспішним розвитком контрастних образів і епізодів, розповідним типом викладу. О.Бородін утвердив жанр російської епічної опери, став засновником лірико-епічної симфонії, створив нові жанрові різновиди романсу та одним з перших звернувся до камерно-інструментальної музики в Росії.

Олександр Бородін народився у 1833 році в Петербурзі. Він був позашлюбним сином князя Луки Гедіанова, а тому записаний сином одного з князевих челядників − Порфирія Бородіна. Майбутній композитор отримав блискучу домашню освіту в домі матері. З дитинства він навчався грати на фортепіано, флейті, віолончелі. Хлопчик самостійно вивчав музичну літературу, разом зі своїм товаришем виконував на фортепіано в чотири руки твори віденських класиків, пробував свої сили в композиції. Захоплення музикою О.Бородін поєднував із великим інтересом до хімії. Він проводив різноманітні досліди й експерименти та відзначався наполегливістю в розширенні своїх знань.

У 1850−56 роках О.Бородін навчався в Медико-хірургічній академії, де став улюбленим учнем відомого російського вченого-хіміка М.Зініна. Однак занять музикою не полишив, чим викликав незадоволення: адже викладачі вважали, що це відволікає його від науки. У вільний час О.Бородін відвідував музичні салони, брав участь у квартетних вечорах, самостійно оволодівав таємницями композиторської техніки. Якщо в камерно-інструментальних жанрах молодий композитор орієнтувався на західноєвропейські зразки, зокрема, Ф.Мендельсона, то його ранні пісні створені в дусі міського побутового романсу.

О.Бородін захоплювався музикою М.Глінки і, згодом, став продовжувачем традицій засновника національної композиторської школи.

Після закінчення навчання О.Бородін пройшов обов’язкову лікарську практику, з успіхом захистив дисертацію на вчене звання доктора медицини. А в 1859 році виїхав за кордон у наукове відрядження. Протягом трьох років О.Бородін спілкувався та співпрацював з такими видатними діячами російської науки, як Д.Менделєєв, І.Сечєнов, Е.Юнге. Публікація результатів лабораторних дослідів у галузі хімії принесли йому загальне визнання. О.Бородін здійснив подорожі Німеччиною, Італією, Францією, Швейцарією. Він вивчав досягнення європейської культури, відвідував концерти та оперні спектаклі, створив один з кращих своїх творів − фортепіанний Квінтет до мінор. Щасливо склалася й особиста доля композитора: його дружиною стала талановита піаністка Є.Протопопова, яка любила російські народні пісні, пропагувала творчість Ф.Шопена та Р.Шумана.

У 1862 році О.Бородін повертається на батьківщину і стає професором Петербурзької Медико-хірургічної академії. На цій посаді він працював до кінця свого життя, читав лекції та проводив практичні заняття зі студентами. Невдовзі відбулась подія, яка суттєво вплинула на долю митця: в домі відомого лікаря С.Боткіна він зустрівся з М.Балакірєвим. Гідно оцінивши композиторський талант О.Бородіна, М.Балакірєв запропонував йому серйозно займатися музикою. На початку 60-их років виникає творче об'єднання п'яти композиторів, відоме в історії російської культури, як «Могуча кучка». Під керівництвом М.Балакірєва О.Бородін створює Першу симфонії, яка з успіхом була виконана в концерті Російського музичного товариства (РМТ) в Петербурзі. Композитор звертається також до жанру пісні й романсу, кращі зразки якого («Спящая княжна», «Песня темного леса», «Морская царевна», «Море», «Спесь») свідчать про самобутність таланту митця. О.Бородін досягає творчої зрілості і створює Другу симфонію («Богатирську»), прем’єра якої відбулася у 1877 та розпочинає працю над наймонументальнішим твором − оперою «Князь Ігор».

Ідея опери належить музичному критику та духовному наставнику «Могучої кучки» − Володимиру Стасову. Він порадив звернутися до видатної пам’ятки древньоруської літератури − «Слово о полку Ігоревім». Незважаючи на творче натхнення, робота над оперою просувалася дуже повільно. Адже О.Бородін був завантажений науковою, педагогічною та громадською роботою в численних організаціях і товариствах. Зокрема, він став ініціатором та викладачем першого в Росії вищого навчального закладу для жінок − Жіночих лікарських курсів, брав участь у виданні наукового журналу «Знання», входив до складу дирекції РМТ, керував студентським хором та оркестром Медико-хірургічної академії.

В останні роки життя О.Бородін створив симфонічну картину «В Середній Азії», два струнні квартети, чудовий романс на вірші О.Пушкіна «Для берегов отчизны дальной», розпочав Третю симфонію та продовжував працювати над оперою. Зміна суспільно-політичної атмосфери в Росії 80-их років (після вбивства народовцями царя Олександра ІІ) та посилення реакції негативно вплинуло на розвиток національної культури. Незважаючи на погіршення здоров'я, особисті переживання, пов’язані зі смертю друзів (зокрема, М.Мусоргського), О.Бородін знаходить розраду у спілкуванні з молодими музикантами. Серед них − Олександр Глазунов та Анатолій Лядов − учні М.Римського-Корсакова. Творча інтелігенція Петербурга збиралась кожного тижня в домі багатого підприємця та поціновувала мистецтва Олександра Бєляєва. Звідси і вислів − «беляєвські п’ятниці».

Наприкінці життя О.Бородін отримує визнання не тільки на батьківщині, а й за кордоном. З великим успіхом відбулись його авторські концерти в Бельгії. Російський музикант неодноразово зустрічався з Ф.Лістом, який високо цінував творчість О.Бородіна та пропагував її в Європі. Це ж стосується К.Дебюссі та М.Равеля.

На жаль, О.Бородін так і не встиг завершити оперу. Зразу з після його несподіваної смерті у 1887 році М.Римський-Корсаков та О.Глазунов, спираючись на ескізи, здійснили редагування твору. Прем’єра опери «Князь Ігор» відбулась у 1890 році на сцені Маріїнського театру і стала значною подією в історії цього жанру. Вплив музики О.Бородіна проявився у творчості О.Глазунова, С.Прокоф’єва, Г.Свірідова.