М.Глінка. Опера «Іван Сусанін» (1836)
Опера «Іван Сусанін» − видатне явище в історії музичного театру. Глибокий ідейний зміст, багатство образів, яскраво національний колорит, висока композиторська майстерність − ось основні риси цього твору. Під назвою «Життя за царя» постановка опери відбулась у 1836 році. Вона відкрила новий, класичний етап у розвитку російської музичної культури.
Жанр опери − історична героїко-патріотична народна драма.
Тема − боротьба російського народу з польськими загарбниками на початку ХVІІ століття; розповідь про долю простого російського селянина, який взимку 1612 року завів польський загін в глухий ліс і загинув разом з ворогами.
Ідея опери патріотична − возвеличити героїзм та мужність народу, що захистив свою вітчизну; оспівати подвиг Івана Сусаніна, який віддав своє життя заради рідної землі; прославити високі людські ідеали.
Драматургія опери випливає з конфлікту двох таборів − російського народу та польської шляхти.
Композиція складається з чотирьох дій, кожна з яких є етапом у розвитку драми, та епілогу: І дія (вулиця села) − експозиція росіян; ІІ дія (королівський палац) − експозиція поляків; ІІІ дія (хата Сусаніна) − безпосереднє зіткнення ворогуючих сторін; ІV дія (лісова галявина) − трагічна розв'язка: Епілог (Красна площа в Москві) − висновок опери, свято переможців.
Головний герой опери − народ, показаний з різних сторін: як в хвилини важких життєвих випробовувань, так і в час тріумфу, торжества. Він активний учасник історичних подій та їх суддя. Вперше в російській музиці композитор змальовує узагальнений образ народу, пов'язаний з основною патріотичною ідеєю твору. Якщо поляки характеризуються цілісно, без виділення індивідуальних постатей, то представники росіян символізують кращі риси, притаманні національному характерові: Сусанін − мудрість, твердість духу, непоборна віра в майбутню перемогу, мужність, готовність до самопожертви заради високої мети, любов і повага до своєї родини; Антоніда − мрійливість, сердечність, душевна краса, сила й глибина почуттів; Богдан Собінін − молодецька удаль, сміливість, щирий ліризм; Ваня − глибоке почуття вдячності сироти новій родині, згодом − героїзм.
Основний конфлікт опери проявляється не тільки в сюжеті, а й в музиці. Автор змальовує росіян, передусім, за допомогою вокалу з опорою на різноманітні пласти пісенного фольклору. Це обрядові пісні (веснянка, весільна), плач-голосіння, протяжна лірична пісня, романс; також − кант, партесний спів, дзвін. Трихордові поспівки, оспівування квінтового звуку, перемінні метри, плагальність гармоній, ладові паралелелізми, своєрідність фактури з використанням підголоскової поліфонії, варіантно-варіаційний розвиток − все це надає музиці національних рис. Переважають плавні, дводольні ритми, повільно-помірні темпи. Особливу роль відіграють два лейтмотиви: 1) тема чоловічого хору «Родина моя» з інтродукції, що єднає партії народу та Сусаніна; 2) тема заключного хору «Славься» з епілогу, інтонації якого поступово формуються протягом всієї опери, що свідчить про симфонізм мислення М.Глінки.
Характеризуючи поляків, композитор, навпаки, використовує виразові засоби оркестру та танцювальну музику. В опері провідну роль відіграють два польські танці − полонез і мазурка. Якщо войовничо-помпезний полонез пов'язаний із зовнішньою характеристикою поляків, то мазурка гнучко розкриває внутрішній стан ворога. Тому вона звучить по-різному: то яскраво, блискуче (на балу), то грізно й жорстко (поляки погрожують Сусаніну), то похмуро, приречено (в лісі). Пунктирні, гостросинкоповані ритми, тридольний метр, помірно-швидкі темпи також відрізняють «польські сцени» від характеристики росіян. Про цьому, М.Глінка не принизив ворога, а, навпаки, яскраво розкрив багатство й своєрідність польської музичної культури.
В опері «Іван Сусанін» композитор використовує різноманітні музичні номери (пісня, арія, романс, аріозо, тріо, квартет, хор). Він створив новий тип мелодизованого речитативу, що глибоко розкриває психологію героїв. А за допомогою наскрізного розвитку пов'язав окремі завершені номери й епізоди в розгорнуті сцени. Майстерність М.Глінки проявилась в органічному поєднанні принципів класичної поліфонії та національних традицій (наприклад, фуга з інтродукції на дві «російські» теми).
В драматургії опери важлива роль належить оркестру. Про це свідчить використання оркестрових номерів (увертюра, симфонічні антракти); нова функція оркестру в інструментальній сюїті «польського акту», що заклав фундамент російського класичного балету; принципи лейтмотивізму, активний розвиток тематичного матеріалу. «Іван Сусанін» М.Глінки − яскравий приклад симфонізації оперного жанру.
Перша дія розпочинається монументальною хоровою сценою − інтродукцією, своєрідним прологом до народної драми. Це узагальнений образ народу − єдиного, згуртованого, готового стати на захист рідної землі. Інтродукція побудована на двох темах, які доповнюють одна одну. Широка, вольова, героїчна тема чоловічого хору «Родина моя, русская земля, бури мчатся над тобой» − один з найважливіших лейтмотивів опери.
Другу тему «На зов своей родной страны идут ее сыны» виконує жіночий хор. Це рухлива, світла, хороводна пісня, яка нагадує веснянки. В процесі розвитку композитор поєднує дві теми, підкреслюючи органічну єдність образу: мужність, героїчний дух, з одного боку, і сердечність, оптимізм, душевна краса, з іншого. Інтродукція закінчується грандіозною подвійною фугою, що свідчить про високу композиторську майстерність М.Глінки.
Поетичний і світлий образ дочки Сусаніна, яка виглядає з походу нареченого, розкриває каватина і рондо Антоніди. Широка, наспівна мелодія повільної каватини «Ах, поле, поле ты мое» нагадує протяжні ліричні пісні. Віртуозні «переливи» голосу чергуються з пасторальними награваннями дерев'яних духових. Музика сповнена ніжності, мрійливості, тихого просвітленого смутку. Каватину доповнює жваве, життєрадісне рондо «Солнца тучи не закроют, луч проглянет золотой». Неодноразово повторюється рухлива, граціозна тема-рефрен, що розкриває впевненість та віру молодої дівчини в майбутнє щастя.
Вихід Сусаніна «Что гадать о свадьбе, горю нет конца» − перша характеристика головного героя опери. Перед нами постає мудрий, поважний чоловік, якого глибоко хвилює доля батьківщини. З його думкою погоджуються односельці. Сцена побудована у формі чергування реплік Сусаніна та хору, що підкреслює єдність героя і народу. Не випадково, композитор використав інтонації народної пісні, записаної від візника з села Луги. Виразна, наспівно-декламаційна мелодія розкриває внутрішню силу й гідність героя. Згодом, вона прозвучить в сцені загибелі Сусаніна, в його відповіді полякам в лісі «Туда завел я вас, куда и серый волк не забегал».
Вихід Собініна «Эх, когда жених к невесте без подарка приезжал» − ще один яскравий приклад діалогічної оперної форми та мелодизованого речитативу як важливого засобу образної характеристики. Енергійні, героїчні репліки Собініна, який розповідає про перші успіхи в боротьбі з ненависним ворогом, свідчать про запальний характер молодого воїна, його відвертість та простодушність.
Нові штрихи образу Собініна розкриваються в тріо «Не томи, родимый». Це одна з найпоетичніших сторінок опери, яскравий приклад глибокої, сердечної лірики. Собінін, Антоніда, Сусанін охоплені єдиним почуттям смутку, адже в такий складний час омріяне весілля недоречне. На фоні стриманих акордів оркестру, звучить наспівна, ніжна мелодія в дусі ліричного романсу. Звертають на себе увагу виразні, експресивні звороти та розспівування звуків. В тріо використана форма варіацій на незмінну тему з поступовим підключенням голосів в дусі підголоскової поліфонії. Композитор створив прекрасний ансамбль, що поєднав традиції італійського bel canto та російської романсової лірики.
І дія закінчується фінальної сценою «Не впервые русским людям гнать врага своим мечом». Звучить бойова похідна пісня-марш, яку заспівують головні герої та підхоплює хор. Активні, вольові інтонації, чіткий пунктирний ритм передають рішучість народу захистити рідний край.
Друга дія опери різко контрастує попередній музиці. Змальовуючи свято в замку польського короля, М.Глінка використовує чотири танці − полонез, краков’як, вальс і мазурку. Вони утворюють велику танцювальну сюїту − не просто балетний дивертисмент, а важливий чинник характеристики ворога.
Полонез звучить пишно, урочисто, войовниче. Заклично-фанфарна тема змальовує самовпевнених шляхтичів, які вихваляються своєю силою та мріють про повне завоювання Росії. Партія хору не має самостійного значення і тільки доповнює блискуче звучання оркестру. В середньому розділі з'являється більш спокійна, капризна тема, яку виконують жіночі голоси. Проте, в репризі повертається попередній характер музики. Тема полонезу − один із важливих лейтмотивів опери, характеристика войовничого духу загарбників.
Краков’як − енергійний і темпераментний танець в швидкому темпі. Звертає на себе увагу гостросинкопований ритм, що надає темі легкості, пружності, завзяття.
Вальс − плавний, вишуканий, ліричний танець − виконує функцію інтермедії серед інших бравурних танців ІІ дії. Водночас, синкопа надає вальсу специфічного «польського» колориту.
Мазурка за характером близька до полонезу. Це енергійна, войовнича тема в чіткому пунктирному ритмі та дзвінкими акордами на третій долі, що нагадують шабельні удари. Роль мазурки в драматургії опери дуже значна: вона неодноразово з'являється в ІІ, ІІІ, ІV діях. Композитор правдиво розкриває внутрішній стан поляків завдяки розвитку та трансформації саме цієї теми.
Третя дія змальовує побут сім'ї Сусаніна напередодні весілля Собініна і Антоніди. Вона розпочинається піснею Вані «Как мать убили у малого птенца» − цю партію виконує жіночий голос контральто. Спокійна, наспівна мелодія близька до фольклорних джерел. Музика розкриває щире почуття вдячності хлопчика-сироти, який знайшов для себе нову родину, де панує злагода й любов. Загалом, початок ІІІ дії привертає увагу світлим, радісним характером. Їй різко контрастує друга половина, що змальовує безпосереднє зіткнення двох ворогуючих таборів.
Сцена Сусаніна і поляків відзначається особливою напруженістю і драматизмом. Тиху, мирну бесіду Сусаніна, Антоніди і Вані на темі «сімейного щастя» раптом перериває сигнал полонезу. Тривога поступово наростає. Коли ж озброєні жовніри заходять до хати, полонез звучить особливо помпезно і войовниче. Другий лейтмотив поляків − мазурка − правдиво передає психологічний стан ворога. При цьому характер музики змінюється: вона звучить то енергійно, блискуче, то грізно, жорстко, коли непрохані «гості» погрожують Сусаніну. Цікаво, що інтонації мазурки з'являються і в партії головного героя, коли він, ніби-то, «погоджується» провести ворога.
Загалом сцена побудована у формі діалогу. Репліки Сусаніна свідчать, що навіть в скрутний час герой не втрачає гідності, ясності думки, сили духу. Особливо важлива роль двох епізодів, в яких розкривається велич простого російського селянина. Перший епізод − аріозо «Велик и свят наш край родной» − неспішна, поважна, урочиста тема, інтонаційно пов’язана із заключним хором «Славься». Це образ дорогої батьківщини, символ безмежної любові до рідного краю. Другий епізод − відповідь Сусаніна на погрози поляків: «Страха не страшусь, смерти не боюсь, лягу за святую Русь». Композитор повторює тему чоловічого хору з інтродукції «Родина моя», підкреслюючи глибинний зв'язок між подвигом Сусаніна та героїзмом всього народу.
До глибини душі зворушує драматичний епізод прощання Сусаніна з дочкою, в якому головний герой постає ніжним, люблячим батьком. Сцена закінчується бурхливою музикою, що передає відчай Антоніди.
Хор дівчат «Разгулялися, разливалися воды вешние по лугам» контрастує попередній музиці світлим, спокійним характером. Поетична обрядова сценка змальовує подруг Антоніди, які прийшли привітати наречену. Тема хору нагадує весільні народні пісні. Про це свідчать трихордові поспівки, п'ятидольний розмір, перемінний лад, особливості фактури (прозоре двоголосся, що чергується з унісонами).
Романс Антоніди «Не о том скорблю, подруженьки» розкриває сердечну тугу дівчини за батьком. Виразна, наспівна мелодія романсу поєднала інтонації міської ліричної пісні та голосіння. Оспівування звуків, плагальність гармоній, використання тембру дерев'яних духових надають музиці національний колорит. Переважає сумний, елегійний настрій і тільки в експресивній кульмінації проривається душевний біль Антоніди.
ІІІ дія закінчується бурхливим, драматичним фіналом. В оркестрі у ритмі скачки звучить схвильована, енергійна тема з головної партії увертюри, на яку накладаються репліки дійових осіб та хору. Музика характеризує народ в дії − Собінін разом з друзями поспішає на допомогу Сусаніну.
Четверта дія складається з двох картин. Перша картина (біля воріт монастиря) присвячена образу Вані, який попереджує росіян про небезпеку – наближення ворога. Друга картина (сцена Сусаніна з поляками в лісі) − трагічна кульмінація опери. Саме тут образ Сусаніна постає у всій його величі.
Хор поляків, що важко йдуть снігами в глухому нічному лісі, переконливо розкриває їх внутрішній стан − це страх, розгубленість, втома. Зберігаючи ритм мазурки, композитор кардинально переосмислив інші виразові засоби лейттеми. «Повзучі» хроматизми, напружені дисонуючі гармонії (збільшений тризвук, зменшений септакорд), похмурі оркестрові тембри, приглушена динаміка − все це посилює відчуття безнадії, заціпеніння, приреченості. І тільки в репліках Сусаніна відчувається впевненість у вибраному шляху.
Арія Сусаніна «Ты взойдешь моя зоря» − центральна характеристика головного героя опери, який залишається наодинці зі своїми думами. Чи не вперше в європейській музиці М.Глінка так глибоко й переконливо розкриває психологію людської душі, змальовує складний внутрішній світ героя напередодні смерті. З одного боку, це туга за рідними, безмежна скорбота, а з іншого − мужність, сила духу, усвідомлення виконаного обов’язку.
Основна тема арії − широка, наспівна мелодія, що звучить на фоні плагальних гармоній струнних й арфи. В середньому розділі музика стає більш схвильованою та експресивною. В динамізованій репризі композитор ускладнює оркестрову партію. Кульмінація ж арії − кода, в якій патетична мова Сусаніна звучить на фоні напруженого тремоло струнних.
Сцена загибелі Сусаніна показана реалістично, без романтичних «прикрас» та мелодраматизму. Велично й піднесено звучить аріозо героя «Встает моя зоря», інтонації якого пов’язані із заключним хором «Славься». Сусанін відкриває полякам правду: «Туда завел я вас, куда и серый волк не забегал». У цей час знову повторюється народна мелодія − пісня «лужського візника». Останні репліки Сусаніна сповнені високого пафосу й патетики. Герой з гідністю зустрічає смерть та помирає з думкою про майбутню перемогу свого народу.
Хор «Славься» з епілогу − картина радісного торжества, велелюдного свята, справжнього тріумфу народу-переможця. М.Глінка визначив жанр фінального хору як «гімн-марш». Саме тут патріотична ідея опери знайшла своє безпосереднє втілення.
Музика узагальнює риси багатьох джерел: це народна пісня, знаменний розспів, партесний концерт, кант. В мелодії переважає плавний, поступеневий рух в чіткому маршовому ритмі. В гармонії − прості діатонічні тризвуки з використанням плагальності. Фактура щільна, з паралельним рухом та терцовими подвоєннями голосів. Хор побудований у формі варіацій з поступовим збагаченням теми за рахунок підголосків-юбіляцій. Музичну тканину динамізує активний тріольний рух оркестрової партії. В фіналі опери бере участь повний симфонічний оркестр, додаткова група мідних на сцені та три хори. Загальне враження апофеозу досягається за допомогою тональності До мажор та колоритних гармонічних барв (відхилення в Мі мажор). А також радісного звучання дзвонів московського Кремля наприкінці опери.
Опера «Іван Сусанін» стала класичним зразком музичного театру та дороговказом для багатьох російських композиторів, зокрема, О.Бородіна, М.Мусоргського, М.Римського-Корсакова, С.Прокоф’єва.
|
