Симфонічна творчість К.Дебюссі порівняно невелика: це прелюд «Післяполуденний відпочинок фавна», оркестрові сюїти «Ноктюрни», «Море», «Образи» (друга частина циклу – прославлена «Іберія»). Якщо композитори-романтики розвивали традиції бетховенського симфонізму, то К.Дебюссі пройшов поза його впливом. Філософська глибина, актуальність проблематики, висока ідейність, масштабність форм, гостра конфліктність, психологізм, напружений симфонічний розвиток – всі ці риси відсутні у творчості К.Дебюссі. Французького митця більше приваблювали картини природи, жанрово-побутові сцени, казково-фантастичні персонажі. Образний зміст симфонічної музики К.Дебюссі значно поступається творчості попередників. Натомість, привертає увагу своєю поетичністю, барвистістю, тонкою градацією відтінків.

К.Дебюссі відмовився від циклічної симфонії та жанру симфонічної поеми. Він звернувся до програмної оркестрової сюїти, що складається з невеликих самостійних п’єс, контрастних за характером. Замість сонатності – тричастинна форма із видозміненою репризою. Замість принципів монотематизму – калейдоскопічне чергування тематичних елементів. Замість активного мотивно-секвенційного розвитку – варіантно-варіаційне «оновлення» музичного матеріалу завдяки зміні ладогармонічної мови, фактури, тембру.

Композитор віддає перевагу «чистим тембрам». Звертає на себе увагу велика кількість інструментальних соло, зростання ролі духових та ударних, зменшення функції струнних. З’являються нові інструменти (античні тарілочки), незвичні поєднання тембрів (струнні, флейта, арфа), цікаві прийоми гри (флажолети, сурдини). К.Дебюссі відмовляється від масивності пізньоромантичного оркестру. Його оркестр приваблює своєю камерністю, персоніфікацією тембрів, деталізованістю штрихів.

Оркестрова сюїта «Ноктюрни» (1896) – це програмний твір, що складається з трьох самостійних п’єс: «Хмарини», «Свята», «Сирени». Крайні частини – яскраві зразки музичного пейзажу; середня – барвиста жанрово-побутова сцена. Образний зміст «Ноктюрнів» викликає асоціації з творчістю художників-імпресіоністів.

В «Хмаринах» композитор створює картину вечірнього неба: хмарки різних форм та відтінків повільно пливуть й розчиняються вдалині. Тонка гра «світло-тіні», м'які переходи від однієї «барви» до іншої, статичність музичного матеріалу, камерний тип письма – ось основні риси першої частини сюїти.