Микола Андрійович Римський-Корсаков (1844 – 1908)

Микола Римський-Корсаков – видатний російський композитор, талановитий педагог, активний музично-громадський діяч, учасник творчого об’єднання «Могуча кучка». Музична спадщина митця є вагомим внеском у розвиток національної культури другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Композитор звертався до різних жанрів, проте  центральне місце у його творчому доробку займає опера. Серед 15 опер особливої уваги заслуговують «Псковитянка», «Майська ніч», «Снігуронька», «Ніч перед Різдвом», «Садко», «Моцарт і Сальєрі», «Царева наречена», «Казка про царя Салтана», «Кощій Безсмертний», «Золотий півник». М.Римський-Корсаков писав програмну оркестрову музику, про що свідчать симфонічна картина «Садко», «Іспанське капричіо» для оркестру, симфонічна сюїта «Шехеразада». Вагомий внеском у скарбницю вокальної лірики стали романси композитора на вірші О.Пушкіна, М.Лермонтова, О.Толстого, О.Фета, Дж.Байрона, Г.Гайне.

Тематика творчості М.Римського-Корсакова багата і різноманітна. Композитор звертається до історичного минулого, яскраво змальовує життя та побут народу, правдиво розкриває внутрішній світ людини, психологію її душі. Особливу увагу композитора привертали казки, легенди, міфи, звичаї, обряди, що своїми джерелами сягаються язичницьких часів. Вони сповнені високого ідейно-філософського змісту, втілюють віковічні людські мрії про щастя, розкривають кращі риси, притаманні російському національному характерові. Це – любов до рідної землі, щирість, вірність, духовна краса, незламна віра у торжество добра й справедливості. Високий етичний пафос музики М.Римського-Корсакова пов'язаний з оспівуванням мистецтва, що облагороджує людину (так званий «орфізм» від імені героя древньогрецької міфології). Композитор створив поетичні картини природи, колоритні казково-фантастичні образи, неодноразово звертався до культури інших країн і народів, зокрема Іспанії, Сходу.

 У творчості М.Римського-Корсакова органічно поєднались різні джерела. Це опора на фольклор – обрядові пісні, билини, церковні наспіви, танцювальні награвання, протяжні пісні, плач, ліричний романс. Музика композитора розвиває традиції російської класичної школи, передусім М.Глінки. Нарешті, М.Римський-Корсаков творчо засвоїв досягнення європейської музичної культури епохи пізнього романтизму. І хоча він залишався противником модерністичних течій на зламі століть, проте завжди гаряче відгукувався на значні досягнення у сучасному музичному мистецтві.

Творчість М.Римського-Корсакова викликала значний інтерес з боку європейських митців. Досягнення російського композитора, особливо в галузі ладово-гармонічної мови та оркестровки, високо цінували французькі імпресіоністи – К.Дебюссі та М.Равель,                   

М.Римський-Корсаков народився у 1844 році в місті Тихвин поблизу Новгорода в дворянській сім’ї. Згідно традиції хлопчика чекала кар’єра військового. У дванадцятирічному віці він розпочав навчання у петербурзькому Морському корпусі. Проте майбутнього композитора все більше захоплює музика. Він відвідує оперний театр, слухає концерти, займається грою на фортепіано. Серед найяскравіших вражень – опери М.Глінки, симфонії Л.Бетховена, музика Ф.Шуберта, Ф.Шопена, Ф.Мендельсона.

Винятковою подією в житті сімнадцятирічного М.Римського-Корсакова стала зустріч з Мілієм Балакірєвим, під керівництвом якого обдарований юнак практично оволодівав композиторською технікою. Ідейно-естетичні принципи «Могучої кучки» – боротьба за глибоко змістовне та яскраво національне музичне мистецтво – заклали фундамент світогляду М.Римського-Корсакова. Водночас, життєвий оптимізм, гармонійність світосприйняття, тонкий артистизм та вишуканий смак, прагнення до краси та художньої досконалості – всі ці риси виділяють митця серед інших учасників балакірєвського гуртка.

Для завершення військової освіти та отримання звання морського офіцера М.Римський-Корсаков здійснив на кораблі трьохрічну кругосвітню подорож. Композитор назавжди полюбив море і цей образ неодноразово змальовував у своїх творах. Після повернення до Петербурга М.Римський-Корсаков залишив службу на флоті і повністю присвятив себе музиці. Він багато працював над вдосконаленням своєї композиторської майстерності, вивчав фольклор, аналізував твори інших авторів.

М.Римський-Корсаков першим серед «кучкістів» зрозумів, що для виховання національних музичних кадрів необхідна відповідна професійна освіта. У 1871 році він погодився на посаду професора Петербурзької консерваторії і це сприяло піднесенню діяльності навчального закладу. Протягом майже 40 років М.Римський-Корсаков виховав цілу плеяду талановитих російських музикантів, серед яких – Олександр Глазунов, Анатолій Лядов, Антон Аренський, Ігор Стравінський, Сергій Прокоф’єв, Микола Мясковський, Олександр Гречанінов, Борис Асаф’єв. У М.Римського-Корсакова навчались композитори – представники різних народів Російської імперії, які стали класиками національних культур. Це українці Микола Лисенко, Яків Степовий, Федір Якименко; латиш Я.Вітол, естонець А.Капп, вірменин О.Спендіаров, грузин М.Баланчівадзе. Російський музикант консультував італійського композитора Отторіно Респігі. Особливо ґрунтовні знання він давав з гармонії та оркестровки. М.Римський-Корсаков постійно вдосконалював методику навчання, розробляв відповідні плани, публікував науково-теоретичні праці, зокрема, «Підручник з гармонії» та «Основи оркестровки».

Роботу в консерваторії М.Римський-Корсаков поєднував з керівництвом Безплатною музичною школою, змінивши на посаді М.Балакірєва. Також займався Придворною співацькою капелою, яку у різні часи очолювали Д.Бортнянський та М.Глінка, інспектував духові оркестри Морського відомства, диригував симфонічними концертами Російського музичного товариства. Особливо захоплювався фольклором та опублікував збірки народних пісень у власній гармонізації.  

М.Римський-Корсаков напружено працював над редагуванням музики своїх покійних товаришів. Він закінчив «Хованщину» М.Мусоргського та «Князя Ігоря» О.Бородіна, здійснив оркестровку «Кам’яного гостя» О.Даргомижського, підготував до друку оперні партитури М.Глінки. Нова редакція опери «Борис Годунов» М.Мусоргського сприяла популяризації цього складного твору серед широкої громадськості. М.Римський-Корсаков завжди відгукувався на значні події в мистецькому житті Росії та інших країн. Він неодноразово виступав у пресі як музичний критик і публіцист. Свідченням непересічного літературного таланту митця стала автобіографія – «Літопис мого музичного життя».

У 80–90 роках М.Римський-Корсаков брав активну участь у діяльності «беляєвського гуртка», назва якого пов’язана з іменем відомого російського підприємця та поціновувала мистецтва Митрофана Бєляєва. Сам композитор користувався незаперечним авторитетом серед своїх сучасників. Наприкінці століття М.Римський-Корсаков встановив творчі контакти з Московською приватною оперою Сави Мамонтова – ще одного російського мецената. Колектив мамонтовського театру здійснив постановку майже всіх опер композитора. Незрівняними виконавцями оперних партій стали Федір Шаляпін та Надія Забела-Врубель.

Висока громадянська позиція М.Римського-Корсакова проявилась під час російської революції 1905 року. За співчуття до страйкуючих студентів він був відрахований із професорського складу консерваторії. Однак обурення громадськості та багатьох викладачів змусив дирекцію переглянути це рішення. Новий директор консерваторії – О.Глазунов – повернув Миколу Андрійовича на роботу. Прихованою сатирою на російське самодержавство стала остання опера композитора – «Золотий півник».

У 1907 році відбулась остання гастрольна поїздка в Париж, де прославлений маестро диригував концертами російської музики. М.Римський-Корсаков помер у 1908 році і похований на цвинтарі Олександро-Невської лаври.