Шоста симфонія займає особливе місце у творчому доробку П.Чайковського. Це вершина симфонічної музики композитора, підсумок його багаторічних пошуків в інструментальному жанрі. Шоста симфонія стала «лебединою піснею» – останнім монументальним твором П.Чайковського, «музичною сповіддю душі», за словами автора. Композитор працював над партитурою з великим натхненням влітку-восени 1893 року в Клину поблизу Москви. Прем’єра симфонії не викликала у публіки значного ентузіазму. І тільки її друге виконання, через два місяці після передчасної смерті П.Чайковського, відкрило сучасникам геніальність цієї музики.

За силою художнього впливу Шоста симфонія стоїть поряд з «Реквіємом» В.А.Моцарта. Глибина філософського змісту, висока ідейність, багатство та різноманітність образів, блискуча професійна майстерність – всі ці риси проявились особливо яскраво і безпосередньо, на жаль, востаннє. Музика П.Чайковського вражає підвищеною експресією та емоційністю, гострими контрастами і напруженим наскрізним розвитком. Не випадково, симфонія отримала програмну назву «Патетична».

Жанр симфонії – лірико-психологічна трагедія. В центрі уваги композитора – тема життя і смерті, що привертала увагу багатьох митців. Хоча автор не конкретизує програмний зміст симфонії, це – реквієм самому собі, своєрідний «музичний заповіт» нащадкам. П.Чайковський передає власні суб’єктивні переживання. І, водночас, по-філософськи осмислює складні проблеми людського буття. В художній формі він переконливо розкриває непримиренний конфлікт життя і смерті, який закінчується трагічною загибеллю героя. І все-таки, попри трагедійність концепції, музика Шостої симфонії оспівує красу життя, велич людської душі, утверджує високі гуманістичні  ідеали.

Композиція. Симфонія складається з чотирьох частин, кожна з яких є етапом у розвитку драми. П.Чайковський по-новому трактує функцію сонатно-симфонічного циклу:

І частина – гостроконфліктне сонатне Allegro з повільним вступом та кодою. Вона змальовує драматичну боротьбу добра і зла, життя і смерті, що закінчується катастрофою;

ІІ частина – ліричний рухливий вальс у тричастинній формі. Світлий та безтурботний настрій змінюється скорботними спогадами про пережиту трагедію;

ІІІ частина – драматичне скерцо-марш в сонатній формі без розробки – яскравий приклад багатозначності образів у П.Чайковського: це і «парад злих сил», і характеристика вольової, сильної духом людини, яка не схилила голову перед долею;

ІV частина – траурно-погребальне Adagio в тричастинній формі з кодою. Фінал оплакує героя, якого проводжають в останній путь.